Я поспішав зранку в універ. Викладач біохімії був суворий, двері в кабінет зачинялися рівно о восьмій. Я йшов хвилина в хвилину, як раптом мене щось зупинило. Я почув пісню, яка в прямому сенсі мене зачарувала. Біля гуртожитку, повз який я проходив, стояла "Таврія" і з неї лунала пісня Тараса Чубая "Вона". Я почув її вперше. Я присів на лавочку і прослухав до кінця, сподіваючись, що за нею заграє щось подібне, але ні, далі грала якась російська попса. На пару я вже запізнювався і тому пішов пити дешеву каву в їдальню. Цей ранок я пам'ятаю досі. Він перевернув моє світосприйняття.

І я, і моя дружина навчалися в російських школах, у нас були зовсім різні вчителі і різні підходи до викладання, але чомусь ані вона, ані я недолюблювали російську літературу і зачитувалися українською. Банальна шкільна програма з української літератури викликала зацікавлення. Чому? "В мене була хороша вчителька з української", – каже дружина. У мене теж була "хороша вчителька", але російську мову та літературу об'єктивно викладали не такі вже й погані люди.

Я ріс у повному російському культурному полі. Навколо мене була російська мова, міфи про подвиги та Путін, якого ми школою зустрічали на проспекті та махали російськими прапорцями, чекаючи, коли він проїде. Я навіть встиг в першому чи другому класі вивчити віршик про Леніна. Дитиною я тільки один раз почув українську на вулиці. Це мене так здивувало, що я пам'ятаю цей день донині.

Одна пісня змінила моє життя, мій світогляд. Як так? Точніше, вона поставила крапку в життєвих цінностях, пріоритетах.

Як так відбувається, що підлітки з ОРДО їдуть у Маріуполь на концерт "Океану Ельзи". Як так відбувається, що молоді курсанти в Криму співають гімн, коли їхні старші побратими, а, можливо, і їхні батьки складають зброю і переходять на бік ворога.

І всі ці окремо взяті випадки видаються такими, що не піддаються логіці, але в дійсності логіка в цих подіях є: Україну захоплюють українці.

Не дивлячись ні на мільйони рублів, ні на куплених журналістів, ні на танки, Україна наповнюється українським змістом і цей процес не зупинити, а ті, хто протистоять, ідуть на смітник історії.

Зовсім скоро українська мова буде лунати на сході країни, і не через державну політику, а скоріше всупереч їй. Цей процес природній, він не може бути пришвидшений, але через власну природність він невідворотний і фатальний.

Ми приречені жити в українській Україні, бо іншої України не може існувати.