14 вересня в Києві, на брифінгу міністрів закордонних справ України, Німеччини та Франції, глава німецького зовнішньополітичного відомства Франк-Вальтер Штайнмаєр заявив: "Ми приїхали сюди з оголошенням, з такою собі обіцянкою з Москви, що сьогодні опівночі набуде чинності режим припинення вогню на тиждень". Міністри вирушили на схід в міста Краматорськ та Слов'янськ Донецької області, для того щоб особисто проінспектувати "зону тиші". А вже 15 вересня з Кремля їм пояснили, що ніякого перемир'я РФ гарантувати не хоче і не може.

Відповідно до презентованого міністрами закордонних справ Німеччини і Франції плану, в деяких пілотно-показових зонах з 15 вересня буде діяти режим припинення вогню. Контроль над цими територіями отримають спостерігачі місії ОБСЄ. Звідти буде відведено важке озброєння. Тобто, на якихось ще не до кінця зрозумілих ділянках лінії зіткнення трапиться все те, що повинно було виконуватися Москвою з самого початку Мінського процесу на всій окупованій нею території. А в обмін від України хочуть ухвалення закону про вибори на окупованих територіях, особливого статусу Донбасу, амністії бойовикам. Тобто, почати закріплення неконтрольованих територій в своєму правовому полі.

"Третім етапом буде затвердження Верховною Радою дати проведення виборів, завершення конституційної реформи, ухвалення законів про амністію, одночасно і паралельно розведення військ по всій лінії фронту, створення нових пропускних пунктів, звільнення заручників, закінчення виведення військ і повний доступ до кордону", - пояснив глава МЗС Франції Жан-Марко Еро. А міністр Штайнмаєр підтвердив, що "пункти Мінських угод, що стосуються безпеки, повинні здійснюватися паралельно з політичними кроками". Те, що українські військовополонені залишаться в заручниках у бойовиків доти, доки не закінчиться третій етап, здається, не бентежить ініціаторів "мирного пілотного проекту".

Послідовність виконання Мінських домовленостей, озвучена главами МЗС Франції і Німеччини, по суті, повторює слова керівника російського МЗС Сергія Лаврова, сказані ним на прес-конференції у вівторок, 13 вересня: "Ми пропонуємо розробити паралельну "дорожню карту", в рамках якої кожен крок у сфері зміцнення режиму безпеки супроводжувався б кроком з просування політичних реформ".

В Україні ситуацію сприйняли як спільний тиск ЄС і Кремля. Посилаючись на фальшиве припинення вогню українську державу змушують піти на фактичну інтеграцію контрольованих Москвою бандитських анклавів. Міністр закордонних справ України Павло Клімкін вже заявив, що Росія практично робить Донбас своєю колонією, тому ніякого статус-кво не буде: "Донбас - це невід'ємна частина України. Це мільйони громадян України. Статус-кво - це фактично протекторат російських військових, російських спецслужб, а нам необхідно повернути українським громадянам мир і просто нормальне життя, щоб вони відчували себе там людьми. Сьогодні людьми вони там себе не відчувають". Народний депутат Леонід Ємець нагадав, що "Народний фронт" має в парламенті 80 голосів, без яких неможливо внесення змін до Конституції. "Позиція наша чітка: допоки обстріли триватимуть, допоки не будуть звільнені всі полонені, допоки російські військові до солдата не заберуться з Донбасу, а місцеві терористи не складуть зброю - навіть починати розмови про Особливий статус та вибори на окупованих територіях ми не будемо", - написав він у своєму Facebook. Аналогічну позицію Радикальної партії висловив народний депутат Ігор Попов: "Не буде Рада за це голосувати. У такий спосіб - з російськими окупаційними військами, найманцями й танками - ми не можемо інтегрувати Донбас. Це буде не кінець війни, а початок нової фази війни, ще більш жорстокої. Із загрозою повного розвалу держави".

І все ж нас у цій історії має цікавити інше. Імітація припинення вогню свідчить про те, що порядок виконання Мінських угод, на якому наполягає Україна, є настільки очевидним, що ані Путін, ані європейські політики вже не можуть його ігнорувати. А це означає, що Захід влаштує будь-який варіант, на який погодиться і Росія, і Україна одночасно. В України на сьогоднішній момент є кілька можливостей.

Можна піти на "пілотний мир" і інтегрувати в тіло держави регіон, який повністю контролюється Москвою. Можна вийти з Мінського процесу, відмовившись від Донбасу до кращих часів. А можна діяти за принципом "ні миру - ні війни". Тобто, імітувати переговорний процес, з метою збереження санкцій проти Росії, але всіляко уникати закінчення "Мінська" на умовах Москви.

Третій варіант - один з найскладніших. Він вимагає насамперед від українського суспільства колосальної витримки і довіри. Необхідне розуміння, заради чого країна веде переговори. І при цьому пильне спостереження за діями влади, щоб згубні для країни інтеграційні капітуляції не були підписані ніколи. Такий сценарій передбачає, що більшість громадян країни погодяться з тим фактом, що мир на Донбасі в нинішніх умовах неможливий. Як неприпустима і пілотна інтеграція по-путінськи.

І ще. Консолідація суспільства навколо ідеї відновлення цілісності країни на українських умовах зовсім не означає, що ситуація "ні миру - ні війни" буде тривати нескінченно. Рано чи пізно Україна залишиться сам на сам з Росією. Прямого зіткнення з колишньою метрополією на своїй території нам не уникнути. Йдеться не обов'язково про воєнне протистояння. Але посилення інформаційного, політичного, економічного тиску варто очікувати безумовно. Багато що буде залежати від того, наскільки успішна і послідовна робота із зачистки національного простору від присутності агресора буде проведена всередині країни.

Світові лідери неодноразово повторювали, що альтернативи Мінським угодами немає. "Немає ніякого "плану Б", - заявив Жан-Марко Еро. Такий стан справ є і небезпечним, і обнадійливим для України одночасно. Є можливість зосередитися на розробці свого власного "плану Б". Який був би запущений в дію після того, як захищати країну від путінських "пілотних проектів" у Мінському чи Нормандського форматі вже не вдасться. Чи й далі більшість українських громадян втішатиме себе вірою в те, що Захід колись доб'є Росію, перейнявшись загрозою, яку вона становить світові? Чи громадяни кинуть нарешті цитувати напам'ять "план Анаконда" і використають час відносного спокою для зміцнення власної країни? Ось від цього сьогодні залежить мир в Україні, цілісність і державний суверенітет.