Я ніколи не думала, що мене можна зламати.

Допоки одного разу не знайшла себе на ліжку, зі зламаною волею настільки, що не могла прийняти рішення встати в туалет. Це страшно, коли паралізує волю. Важко уявити, _наскільки_ це страшно.

Мене ламали місяці 3 - і зламали.

Ще я ніколи не думала, що зможу випасти в словесний неадекват у ті моменти, коли цього робити не можна. Аж доки не допрацювалася настільки, що як голова ГО почала молоти ну таку маячню, що мої колеги мусили мене виправдовувати перед загалом.

Я згорала з сорому, розуміла, що говорю шось не те, але не могла замовкнути. Пам'ятаю, як телефонувала другові і казала: "Мені головне протриматися сьогодні і завтра, і не говорити нічого нікому, як би не хотілося".

Тоді я дізналася, що це є один з проявів вигорання.

Людська психіка дуже крихка. Мало хто уявляє, наскільки.

А тепер питання: що ви очікуєте від людини, яка провела стільки часу у тюрмі, під постійним тиском спецслужб? Навіть, якщо Надія не зламалася там, то тут її психіка все одно потребує часу на відновлення. Вона пережила травму. І має реакції психіки як на травму.

Але з Наді зліпили месію, і прямо з літака відправили в парламент. Або вона сама пішла, не важно. Але її не мали пускати до роботи місяці два. І те, як зараз сходять піною надіни хейтери (а таких більшість, о да), говорить лиш про одне: щоб не розчаровуватися - не треба очаровуватися.

Я дуже поважаю Надю. Але коли побачила, що відбуваєься, то одразу ми говорили про це з колегою: їй не можна зараз на роботу, їй потрібна одна робота - з психологом.

І це не про те, що вона слабка. Надя дуже сильна людина. Це про те, що всі ми крихкі. І всіх нас можна зламати.