У мене нема питань до якості українського кіно. Нема - і все. Я не розумію, чому кіно мусить чимось суттєво відрізнятися від інших занедбаних сфер української культури - як-от театр, бібліотеки чи радіо. А тим паче, не розумію претензій до якості від людей, які самі не сильно якісні. То їм літературу подавай, щоб одразу не гірше англійської, то їм музику - щоб одразу весь світ завоювала... Ну, але це таке.

В мене тільки одне питання:

Чому, курва, епос?

Чому за бажання "показати все й одразу" за обмежені кошти та куці можливості ще на самому початку не дають по руках - продюсерам, менеджерам, режисерам, сценаристам? Не можна розповісти одну просту історію, в якій в одному кіно-часі не поєднуються епоха царизму і перестройка, Великий Голод і холодна війна? Одну просту історію. Або непросту, але таку, щоби не була розкидана і розхристана на все століття, як огрядна бабера за базарним прилавком.

Читайте також: "Серіал за наші гроші - совдеп замість українського фільму"

Мені не потрібна українська душа у її становленні зі складною хронологією суворих епох і дат. Мені потрібна історія, курва, людини - живої, з плоті і крові, а не символічної сутності чи міфологічної істоти.