Знаний російський дизайнер і блогер Артемій Лебедєв заплатив мільйон рублів за вироком суду. За те, що публічно висловив бодай і не повну, але правду про російсько-радянську історію.

Його не вберегли заяви про Україну як про державу, де владу здобули «буйні божевільні», влаштувавши народу «політичне пекло». Йому не зарахували те, що він у 2014 році звільнив керівника свого київського бюро лише за слова: «Слава Україні!». Його не врятував непідробний захват від «ідеально проведеної» операції з окупації Криму.

Читайте также: История про Тему Лебедева и Украину

Платити мільйон за вироком найсправедливішого у світі й абсолютно незалежного від влади російського суду довелося.

«С наступлением немцев в июне 1941 года жители покидают город, поскольку защищать родину совершенно не желают, а защищать Брестскую крепость остается советский полк. Именно поэтому Брест - не город-герой (единственный из городов-героев), а крепость-герой. Это официальное наименование: Брест - крепость-герой. Потому что город Брест - не герой, а трус, если раздавать оценки».

Так написав два з половиною роки тому Артемій Лебедєв у своєму блозі «Живому журналі». Більше того, професійне око Лебедєва відзначило і певну загальну тенденцію: «Памятники Великой Отечественной войне один другого безвкуснее. Площади, оформленные вечным огнем, - апофеоз брежневской школы архитектурно-градостроительной деградации и непрофессионализма. Стелы, стоящие в каждом районе, ужасны.

Самое главное, что стела из обычного *** бетона тут же становится священной - ее нельзя ни тронуть, ни снести. Хотя по сути она кусок бездушного конъюнктурного ***. Но все боятся об этом сказать вслух, потому что «наши деды воевали за нас». Закінчив же він тим, що пройшовся по художнім якостям монументу «Мужність», установленого у Брестській фортеці: «Мой дед воевал за то, чтобы не было войны, а не за то, чтобы при виде уродского памятника я падал на колени и плакал».

І поїхало, і понеслося... На Лебедєва насунулася справжня лавина народного обурення. А ветеран із Москви Сергій Крамаренко подав на дизайнера до суду. Як було сказано в позові, вислови в цьому записі «оскорбляют память о Великой Отечественной войне, её участниках, ветеранах и жертвах, навязывая кардинальную смену цінностей, что недопустимо в стране, в которой почитание ветеранов и жертв ВОВ является историческим долгом государства и общества». Районний суд двічі відхиляв позов, але потім «згори» надійшла вказівка задовольнити його; справа йшла від суду до суду, підіймаючись усе вище та вище. Врешті-решт Верховний Суд РФ поставив крапку: Лебедєва зобов'язали виплатити Крамаренку мільйон рублів (за чинним курсом це трохи більше, ніж 16 тисяч доларів). Гроші ветеранові дизайнер виплатив, запис у «Живому журналі» видалив.

Хоча насправді йшлося про речі банальні, ба більше - Лебедєв не знав усієї правди (хоча документи про 22 червня 1941 року на цій ділянці фронту давно опубліковані й проаналізовані істориками) або посоромився називати речі своїми іменами. Не жителі здали Брест німецьким військам (хоча більшість із них була не проти приходу цих військ, натерпівшись з вересня 1939-го від радянського режиму), а регулярні війська Червоної армії. Причому на цій ділянці фронту і кількісно, і якісно ці війська переважали противника: дві стрілецькі та одна танкова дивізії, прикордонники, потужна артилерія... Але 45-а та 34-а піхотні дивізії 12-го німецького армійського корпусу швидко вщент розгромили радянські з'єднання та частини (в тому числі й танкову дивізію!), й о сьомій ранку 22 червня оволоділи Брестом, а о дев'ятій - оточили фортецю та вдерлися в кількох місцях на її територію.

Так, фортецю захищали героїчно - але за умов повного розгардіяшу та втечі з неї і з міста вищих командирів (п'ятеро генералів й один дивізійний комісар). Тільки на третій день боїв за фортецю був створений штаб оборони на чолі з капітаном Зубачовим - але цей штаб був здатен керувати тільки частиною захисників цитаделі й фортів. Усі спроби зв'язатися по радіо з командуванням виявилися невдалими - Червона армія відкотилася за ці дні на сотні кілометрів, тому потужності навіть дивізійної радіостанції не вистачало..

Можна продовжувати розповідь про катастрофу Червоної армії та героїзм її окремих підрозділів (разом із підрозділами прикордонників), можна згадати, як корінні жителі Бреста видавали нацистам сім'ї військовиків (практично ніхто не встиг евакуюватися), але, гадаю, достатньо тут написаного, щоб пересвідчитись: Артемія Лебедєва засудили не за образу, не за моральний збиток, а за відхилення від «генеральної лінії» чинної в Росії влади та за намагання мати власну думку, відмінну від думки більшості населення РФ, вщерть зазомбованого «ящиком», газетами та ритуально-масовими акціями.

Утім, запитаємо ми себе, хіба не цього хотів Артемій Лебедєв, категорично відкинувши ідеї української революції та солідаризуючись із Кремлем у його стратегічній лінії? От не так давно, скажімо, він з'їздив у Донецьк і відзначив купу позитиву в житті міста: «"Мы открылись" висит на кафе, ресторанах, магазинах, парикмахерских, кофейнях и пр. Главный признак возрождения. В Донецк очень многие вернулись и продолжают жить обычной жизнью... Про донецкие супермаркеты можно говорить долго. Изобилие лезет из ушей... Километры полок с водой. Молочно-йогуртный ряд уходит за горизонт... Бытовая химия, отсутствовавшая год назад, сегодня в переизбытке. 30 сортов туалетной бумаги. Реально, если дончанин сегодня умрет от чего-нибудь, то точно не от однообразного питания». Можливо, Лебедєв щасливий жити «під зіркою Путіна», радіючи за «відроджений» Донбас? І за це все він готовий платити скільки завгодно? Що ж, його справа. А жаль - талановита людина...