Отримання статусу особливого союзника США поза НАТО - одна з реальних можливостей України захистити себе від войовничого і непередбачуваного сусіда (Російської Федерації. - Ред.). Ще один спосіб протидії агресії - вступ нашої країни до НАТО. Та я б не був таким оптимістичним, як міністр оборони Степан Полторак, який нещодавно заявив про те, що Україна має всі шанси отримати вищезгаданий статус. Тут слід враховувати всі передумови: як внутрішні, які залежать від країни, яка хоче отримати особливий статус, так і зовнішні, які залежать винятково від США.

По-перше, США нині перебувають у стані виборів: уже 20 січня американці офіційно отримають нового президента, а до дня самих виборів залишилось менше місяця. У цьому й полягає уся інтрига: якщо президентом стане Трамп, то Україні навряд може "світити" статус особливого союзника. Та якщо до влади прийде Клінтон - надія є.

По-друге, все частіше Захід критикує політику України, звинувачуючи нас у корупції та повільному просуванні в сфері обороноздатності. Звісно, всі ми розуміємо, Америка частково має об'єктивні підстави для критики. Відтак, слід замислитись: чи є достатньо підстав для Америки, аби взяти Україну під своє крило? Звичайно, що ні. Особливий статус - це насамперед гарантії та виконання певних умов, серед яких стабільність політики, яку повинен забезпечувати демократичний уряд. Так, серед урядів країн, які підтримує США є і не демократичні, та з огляду на власні національні інтереси, Америка прихильна до них. Україна ж не є принциповою країною для забезпечення національної безпеки США. Тобто, якщо наша держава буде під впливом Росії, безпосередньо це ніяк не вплине на Захід. Опосередковано - так, вплив буде. Саме тому Америка продовжуватиме підтримувати Україну, але у тих задекларованих рамках, які існують нині.

Читайте також: Четыре схемы действий Украины в Минском процессе

Разом із тим, від України Америці потрібна передбачуваність. Зараз я маю на увазі те, що якщо ми вибрали курс на НАТО, то це має бути не просто риторика, а конкретна реалізація певних програм. Потрібно це для того, аби країни альянсу відчули нашу рішучість (а не так як це було за часів президенства Леоніда Кучми, коли своє бажання ми задекларували, а конкретних кроків ніхто не робив).

Останнім, але не менш важливим пунктом є довіра. Тут йдеться не лише про особисту довіру між політиками чи дипломатами. США, наприклад, повинні знати, що у нашому Міністерстві оборони, Генштабі чи Адміністрації президента не буде людей, які замість того, щоб реалізовувати надану ними інформацію, не надішлють її до Кремля (маю на увазі повну відсутність агентів впливу). Повинна бути довіра й до наших дій у контексті реформ: починаючи з найвищого рівня і закінчуючи конкретним середньостатистичним українцем.

Питання довіри, між іншим, стало причиною того, що Америка не надала Україні летальної зброї: Захід засумнівався, що вона буде у правильних руках і її не використають проти них же.

Читайте також: Расходы США на сдерживание России вырастут в 4 раза

Вищеназвані передумові - головні для отримання статусу особливого союзника США поза НАТО. До слова, цей статус дав би багато Україні. Зокрема, це стосується гарантій в обороноздатній сфері (повноцінна збройна і технічна допомога). Окрім того, отримання цього статусу - це на порядок вищий рівень фінансової та організаційної підтримки Збройних сил України... Та питання непослідовності та відсутність відчутних змін в боротьбі з корупцією поки що заважають нам його отримати.