"Пекло - це інші люди", - відомий вислів Жан-Поля Сартра почав часто спадати на думку? Надто ж після походів до крамниць, поїздок у транспорті чи навіть повсякденного спілкування з рідними, колегами, перехожими.

Чому нас дратують близькі й далекі люди і чи можна впоратися з цим самому?

Королівство кривих дзеркал

Деякі психологи вважають: якщо вас почало все дратувати, корені проблеми треба шукати всередині себе. Існує думка, ніби довколишні люди, немов дзеркала, відбивають наше ставлення до себе.

Наприклад, якщо ми щось дуже засуджуємо у комусь, це майже стовідсотково свідчить, що подібна риса або схильність притаманна нам самим. Але вона настільки нам не подобається, що ми заперечуємо її наявність у себе, витісняючи у підсвідомість. Натомість, у інших помічаємо найменші прояви таких "негативних" рис. І замість того, щоб сприйняти це просто як факт, реагуємо бурхливо аж до обурення.

Як можна бути таким, чуєте ви гнівні епітети на чиюсь адресу: підлещується до начальства, нещирий, намагається перекласти труднощі й відповідальність на чужі плечі, любить погуляти за чийсь рахунок чи навпаки - розтринькує гроші, схильний до адюльтеру? Себе ж у подібних ситуаціях послідовно характеризуєте як сумлінного працівника, дипломата, обережну й помірковану людину, душу компанії, романтика, тонкого поціновувача прекрасного.

Або ж інший приклад. Я шаленію, коли вже багато років поспіль бачу розкидані речі й неприбране ліжко сина. Вкотре нагородивши малого порівняннями майже з усіма свійськими тваринами, заходжу до себе в кімнату і бачу таку саму інсталяцію зі знятого вчора одягу й розібраного ліжка. А на кухні - ще й натюрморт з учорашнього посуду. Але вважаю себе охайною, бо потім все ж прибираю. І взагалі, я доросла, мені - можна.

Отже, багато залежить від нашого сприйняття і того, що саме ми хочемо побачити.

"Невизнані" генії і господарі життя

Або ж навпаки, ми прагнемо чогось, але зробити це нам заважають внутрішні, прищеплені батьками або набуті пізніше заборони. Коли ж ми помічаємо, як інші руйнують, не здогадуючись про це, наші табу, то обурюємось.

Жінку, котра вирішила, що після певного віку краще вдягатися непомітно, хоча насправді їй дуже хотілося купити червоне пальто, лаковані туфлі й помаду кольору фуксії, дратуватиме її ровесниця, яка саме так і вбралася. Її затаврують у кращому разі як вульгарну, а її вбрання - як несмак.

"Невизнаного" генія дратуватимуть чужі здобутки, які він поспішить знецінити, а їхніх власників назвати "вискочками".

У таку пастку часто потрапляють перфекціоністи. Вони болісніше переживають чийсь успіх, бо самі хотіли й мали всі можливості, щоб написати книжку, щось винайти, стати співаком, художником. Проте увесь час зупиняли себе безглуздими резонами: навіщо писати, малювати, знімати, якщо не зробиш цього краще за Шевченка, Леонардо да Вінчі або Довженка? Але ж пишуть не для чогось, а тому що. Тому що, наприклад, у такий спосіб виявляють власне ставлення до світу. І не треба порівнювати себе хай навіть з генієм і виставляти надто високу планку - цікавим є саме ваш погляд.

Усе навколо може також дратувати, якщо ви звикли тримати життя під контролем. Або ж ви - людина дії, тобто переконані, що будь-якій халепі можна зарадити, якщо рішуче діяти. При цьому зовсім необов'язково ви маєте бути керівником. Просто погано переносите обставини, на які не можете впливати. Наприклад, спекотну або дощову погоду, галасливу компанію за вікном, шум від ремонту у сусідському помешканні.

Оскільки таким людям, як правило, ще й притаманне переконання, ніби все це відбувається, щоб дошкулити їм, вони впадають у розпач. Але дратують їх не так сусіди чи галас, як власна безпомічність і некерованість ситуації. Маленька дитина у таких випадках плаче, дорослі ж підсвідомо захищаються гнівом, агресією.

Не бути білкою у колесі долі

Щоб зберегти душевний комфорт, важливо навчитися сприймати події або людські вчинки споглядально, безоціночно і пам'ятати: все колись минає.

Єдине, що ми дійсно можемо контролювати - це наше ставлення до того, що відбувається навколо. І якщо воно останнім часом у вас переважно негативне, це може свідчити, окрім того, про що йшлося вище, ще й про таке:

• Ви втомилися і вам треба відпочити і відіспатися.
• Вам не подобається щось у вашому житті, і ви знаєте, як його змінити, але це вимагає певних зусиль. Отже ви зволікаєте, переносячи тим часом загальне незадоволення власним становищем на навколишній світ.
• У вас є "справа вашого життя", але ви ніяк не можете її розпочати або приділити їй достатньо уваги, бо надто зайняті родиною, допомогою друзям. Можливо, ви таким чином підсвідомо відкладаєте здійснення своєї мрії, бо це потребуватиме зусиль, або ж ви боїтеся поразки. А можливо, вам подобається просто мріяти. У кожному разі, стан невизначеності виснажує і призводить до дратівливості.
• Ви робите кілька справ паралельно, до того ж надто вимогливі до себе. І хоча не маєте суворого дедлайну, вас гнітить усвідомлення незавершеності, постійної потреби тримати в голові якісь турботи.
• Ви надто вимогливі до себе, того ж очікуєте й від інших.

Якщо якийсь із цих пунктів про вас, гадаю, ви вже збагнули, що робити. Відпочити, прийняти важливе для вас рішення, присвятити себе улюбленій справі, не розпорошувати сили й час на другорядне, не робити кілька справ одночасно, приймати світ і себе у ньому такими, як є, уникати квапливих оцінок, не бути надто вимогливим до себе й інших.

І радіти життю.