Треті й останні президентські теледебати в США.

Гіларі Клінтон вступила в дебати маючи достатньо комфортну перевагу в 7-8% над опонентом – Дональдом Трампом. Це, на думку переважної більшості оглядачів, зумовлювало манеру поведінки і стратегічне завдання кожного з кандидатів.

Трампу для того, щоб змінили виборчу динаміку, потрібна була рішуча перемога. Він мусив не лише мати вигляд і звучати по-президентськи, а бути в рази переконливішим за Клінтон.

Клінтон потрібно було просто не програти.

Трамп розумів це завдання і робив все від нього залежне для перемоги. Перші 25 хвилин.

Впродовж цього періоду говорили про право на носіння зброї та аборти. І дійсно складалося враження, що відбувається дискусія цілком пристойних мудрих людей, які мають різні позиції, але мають серйозні аргументи і готові спокійно і впевнено їх відстоювати.

Але після цих вступних 25-ти хвилин Трампова натура взяла гору. Або Клінтон вдалося вивести опонента з рівноваги. І почалося перескакування з теми на тему, відмова відповідати на прямо поставлені запитання, перебивання і навіть кривляння опонента.

Читайте також: Після фінального раунду дебатів Трамп позбувся шансів на перемогу – дипломат

Навіть якщо на думку модератора, висловлену в питанні, Клінтон не мала чіткого плану в сфері імміграції, її думки у цій сфері, а також її економічна програм лунали, як на мене, переконливіше.

Дуже гостро Клінтон поставила питання Росії – фактично це звучало як звинувачення, що Трамп довіряє Путінові більше, ніж американським розвідувальним структурам, усі 17 яких заявили, що Росія втручається у вибори в США. Модератор дискусії, якого напередодні всі вважали якщо не стовідсотково протрампівським, то вже цілком точно антиклінтонівським, був змушений "притиснути до стіни" Трампа запитанням, чи довіряє він заяві американської розвідки щодо російського втручання.

Трамп вислизнув, але відхрестився від "любові до Путіна" ("я не знаю Путіна"), принагідно звинувативши Клінтон і Обаму в тому, що Путін обхитрив їх у всьому – від ядерної зброї до Сирії. Але пізніше він повернувся таки до теми "сфальсифікованих виборів", яку з великою вірогідністю в США майстерно підкинули росіяни. Це було майже сенсаційно. Не думаю, що будь-хто з кандидатів в президенти за всю історію США натякав, що може не визнати результати виборів. У Кремлі відкоркували шампанське (контрабандою в обхід російських же санкцій завезене в Кремль по дорозі з Берліну).

В інших питаннях зовнішньої і безпекової політики Трамп виправдовувався і пояснював свої минулі, дипломатично висловлюючись, сумнівні заяви, які з майстерністю жонглерки підкидала Клінтон.

Далі було все більш-менш, як і раніше. Трамп був "непереконливий" у заявах, що ніхто не поважає жінок більше, ніж він. Клінтон було важко боротися зі звинуваченнями, які модератор і Трамп озвучували дружнім хором, що стосується її електронного листування та використання посади державного секретаря для поповнення її та її чоловіка приватного фонду. Трампу було нічого сказати на своє виправдання про уникнення сплати податків, окрім того, що такі, як Клінтон, створили закони, що дозволяють йому ці податкові ігри...

Читайте також: Клінтон здолала Трампа на фінальних теледебатах

Як би там не було, Клінтон була більш "президентською" й мала відповідний. Це розумів і Трамп, тому традиційно намагався компенсувати цю вражаючу різницю в манері висловлюватися "залізобетонною" тезою – вона вже 30 років в політиці, вона частина істеблішменту, вона, її чоловік і її президент Обама наробили масу помилок або не зробили нічого, щоб Америка була могутньою і процвітала.

Тому, повертаючись до початку, Клінтон мала простіше завдання на ці дебати. І, здається, краще з ним впоралась. Ні вражаючих перемог, ні поразок не сталося.

Тепер, очевидно, до кінця виборчої кампанії сторони зосередяться не стільки на тому, щоби здобути нових прихильників, як на тому, щоби заохотити тих, хто є, прийти на виборчі дільниці, та демотивувати прихильників опонента.

Ну, і наприкінці традиційна для моїх "репортажів" про президентські теледебати в США фраза – слово "Україна" претенденти не вживали.

У мене давно не має ілюзій щодо ролі та місця України й "українського питання" в американській політиці. Це не трагедія, і в цілому не перешкоджає нашій роботі в США. Але важливо розуміти, що фотографія чотирирічного хлопчика – жертви бомбардування Алеппо, наразі є більш виразною, ніж два роки інформаційних зусиль України. До яких причетний і я. Але при всьому цьому ні сирійці, ні українці не отримали тієї підтримки, яку просили у Вашингтона й на яку розраховували.

Чи зміниться ця ситуація? Очікувати на відповідь на це питання залишилось не так і довго – президентські вибори в США за якихось три тижні.