Пропаганда пропагандою, але наші люди готові до розпусти і на високоморальних позиціях.

Хочуть іти в Європу, але з російським відстоєм в багажі: піснями совдепівської юності у виконанні нетлінних персон, «добрими» фільмами, з негідниками в головних ролях, і афоризмами їхніх люмпен-пролетарів.

Пам'ятаю, один російський актор заднього плану, дурень і наркоман, щось ляпнув стосовно України, так наші збирачі перлів тримали його в топі новин місяць. Кожен норовив повторити дурницю автора в своїй інтерпретації. Ось і рудого бандита, якого замочили подільники за місцем проживання, підняли на щит, як Гектора жителі Трої.

Одні з захопленням задоволених жертв, інші в епічно вдаваній жалобі. Сепаратисти і патріоти зійшлися в розпал пристрастей на ґрунті інтелектуальної недостатності.

Я ще розумію, коли цитують Міхалкових з Кончаловськими й інших метрів конформізму, оскільки вони мають ньюзмейкерське положення.

Все ж гроші на театри і кіно беруть з рук самого, а значить, відчувають владу тактильно і носом. Тому не заважає поцікавитися враженнями або вмістом сірки в повітрі.

Але який сенс носитися з чужими ідіотами, коли у нас своїх достатньо, - не уявляю. Навряд чи суспільство масово страждає на тератофілію, збуджуючись, побачивши на обличчя жахливих і таких же всередині.

Просто нас тягне простота ситуацій. Якщо ворог не здається, його знищують. Собаці - собача смерть. Злодій повинен сидіти у в'язниці. Правда - сильніша за брехню...

Це не просто розхожі кальки радянського часу, це частини великої поведінкової матриці, де смерть або дурість одних неодмінно повинні служити самоствердженню і вищості інших. Пора б виходити з цього стану, розуміючи, що виглядати Гуллівером в країні ліліпутів може і пігмей.