Сьогодні, 26 жовтня, соцмережі радісно повідомили про самогубство (або "самогубство", в лапках) колишнього начальника сумнозвісної Качанівської колонії, місця тортур і знущання над людською гідністю. Не буду приховувати, що я також відчув аж нік не гуманістичні почуття з цього приводу. ("Ще одним покидьком менше".)

Читайте також: Колишній начальник Качанівської колонії Первушкін скоїв самогубство

І тому був не просто здивований, а навіть шокований тим співчуттям, яке Юлія Тимошенко висловила рідним загиблого. Спочатку я подумав, що таке співчуття є прикладом христянського прощення, не більше. Однак, коли прочитав текст, то реальність виявилася зовсім іншою. Наводжу цей текст:

"Із прикрістю дізналася про трагічну загибель екс-начальника Качанівської колонії. Висловлюю щире співчуття родині Івана Первушкіна.Так сталося, що доля звела мене з Іваном Первушкіним у сумний період життя. Коли Янукович кинув мене за ґрати, Іван Анатолійович був начальником Качанівської колонії, де мене утримували. Я знаю, що Первушкін відмовився виконувати накази влади про катування та приниження щодо мене. А коли ці накази стали занадто наполегливими, він написав заяву і пішов з посади за власним бажанням. Я вдячна йому за це. Не знаю причин, які змусили Івана Первушкіна залишити життя в той спосіб, який він обрав. Але я буду завжди пам'ятати про той його порядний вчинок".

Читайте також: "Буду завжди пам'ятати про його порядний вчинок" – Тимошенко висловила співчуття родині загиблого Івана Первушкіна

Зізнаюсь, що вся ця історія мене дуже зачепила. По-перше, тим, що Іван Первушкін навіть за умов януковичівської "казематної реальності" залишився людиною честі. Це взагалі важко, а для начальника пенітенціарнного закладу вдвічі складніше. І він згадав героя пісні В. Висоцького "Той, хто не стріляв". Приклад – більш ніж достойний, особливо в час суцільної моральної деградації, коли слово "честь" швидко займає місце серед "факультету непотрібних речей".

А в той час начальник колонії зробив благородний вчинок, який настільки випадє зі звичних стереотипів, що вважається чимось літературним або "кіношним". Тому що це вчинок не тільки моральний, а ще й красивий. І також красивим є почуття вдячності як обмін "дарами людяності", яких так бракує у житті, а в політиці, де править бал зрада, такий обмін взагалі відсутній.

У пісні Володимира Висоцького горе від загибелі "того, хто не стріляв", висловлено таким чином:

Я тоже рад был, но, присев у пня,
Я выл белугой и судьбину клял, –
Немецкий снайпер дострелил меня
Убив того, который не стрелял.

Схожою не стільки за змістом (Іван Первушкін в цій трагедії сам зіграв роль снайпера), скільки за тональністю є фінальна частина висловлення співчуття від лідера "Батьківщини": "Зі скорботою, Юлія Тимошенко".