Про що говорять скромні декларації нашої клептократії? Що епоха кримінального накопичення підійшла до свого логічного фіналу, клептократія вперлася рогами у глуху патову стіну і не знає, що далі робити.

Суть не в тім, що вони показали напівголодному і добряче пограбованому суспільству соту чи тисячну частину чесно вкраденого, а суть в тім, що вони показали межі своєї фантазії як державні люди, як економісти. Прем'єр-міністр, який тримає каменем в тумбочці півтора мільйона доларів - це діагноз. І не тільки кримінальний, а й психопатологічний.

Всі ці годинники, квартири і валізи з кешем - це планка жлобства і дегенерації. Але тут з'являється ще один цікавий фактор: раніше ми про це все також знали, але на будь-який закид вони відповідали - «а ти докажи!..»; а от доказати ніхто нічого не міг, оскільки вся «доказалка» - ментура, прокуратора і суди - були в їхніх руках. Тепер же вони демонстративно продемонстрували, що такі - да!: ось вам велика купа бабла, ось вам - «ролекси» і «бригети», які ніколи не будуть показувати ваш час, а ось вам квартири, в яких ви ніколи не будете жити. І це все - наше. Які питання?

І ось тут настає черга рефлексій пограбованих - або почати задавати питання, або мовчки з'їсти ці декларації і цим відкрити вікно Овертона до наступних декларацій, в яких вже будуть легалізувати все, нажите непомірним трудом на державних чиновницьких галерах. Тобто, воно буде мовчки легалізоване суспільством. Тому що яка вже різниця, скільки у вас вкрали - півтора мільйона чи півтора мільярда. Ви ж не проти? А якщо проти, то це мусить бути виражене в якійсь дії; спротив - це не статика, це - динаміка.

У Лебона є тези, що описують процес деградації Риму, громадяни якого від психологічного стану воїнів виродилися в жалюгідний плебс, що вже втратив імперативи великого, задовольнившись «хібом і видовищами»: «Було стільки жахливих утисків, але ніколи ні найменшого протесту».

Ось саме це і був кінець Риму. А нашестя варварів просто заповнило ту метафізичну пустоту, яка утворюється внаслідок відсутності сплаву гідності і вольових якостей. Бо безвольна гідність - нічого не варта.