Пам'ятаю, у дитинстві мені було дуже соромно за моїх батьків, коли я бачила, що вони щось приносили з роботи. Я весь час боялася, що їх зловлять на гарячому і будуть судити. Я переживала, що про це дізнаются мої однокласники. Мої батьки до в'язниці не попали.

Але через кілька років я взнала, що двоє батьків моїх однокласників все ж відсиділи у в'язниці за крадіжку.

Крім моїх батьків, всі люди навкруги теж крали: сусідка, коли працювала на свинофермі, крала комбікорм, коли працювала дояркою, крала молоко. Колгоспні фірмани( конюхи) коли іхали додому на обід по вулиці, везли своїм коровам накошеноі трави, конюшини. Думаю, що і інші люди теж крали, хоча, можливо, це було не так помітно, як трава на підводі. Продавці хоч не крали, зате вони купували або перепродували товари, які були недоступними для простих смертних.

Або недоважували, або розбавляли молоко, сметану, або недоливали пиво. Начальство, якщо не крало, то "брало" у колгоспах задарма овочі, фрукти. Всі, хто жили біля колгоспних полів, садів, теж завжди крали. Це було нормою.Крали елекроенергію. Хтось щось накручував з пробками, а дехто прямо накидував дріт на електричні дроти. Недодавали газ у балони.

Пригадую один чи то кумедний чи то не дуже випадок, про який розповіла колись моя мама. Моя мама працювала на меблевій фабриці.

Ну і, як і робилось у всьому СРСРі, на тій фабриці начальство крало багато, а робітники крали, стільки, скільки могли. На той момент фабрика виготовляла стільці. І з якимось певним періодом часу бригада домовлялась, у який день для кого "виноситимуть" стільці.

Напевно, слово "красти" було неприємно використовувати для своїх власних вчинків. Всі люди мали якісь уявлення про добре і погане. І тому замість слова "вкрасти" використовували евфемізм "винести". Одного разу у нічну зміну все було готове для виносу стільців. Але так трапилось, що одна робітниця Маша, яка мала не дуже добру славу "шестьоркі", побачила, що її товариші крадуть стільці. Моя мама не розгубилась, витягла з гаманця три рублі і сказала: "Беріть, Машо, три рублі, тільки нічого не кажіть начальству". Маша гроші взяла.

Пройшло кілька днів. Все тихо. І раптом Маша підходить до моєї мами і каже: " Вертаю вам, Маріє, три рублі , але я мовчати не можу". І повернула гроші моїй матері. Я спитала маму, чи були якісь наслідки після того. Мама сказала, що так як вже пройшло кілька днів, то вже ніхто нічого не міг довести.

Коли я приїхала до Іспанії, мене, як завжди у чужій країні, вразило багато речей. Одна з них - ставлення до чужої власності. Наприклад, працюючи у поліклініці, я помітила, що будь-яка річ, що загублена, зберігається у спецальному місці довгі місяці. Причому це може бути дитяча пустушка, за якою ніхто ніколи не прийде, або якийсь брудненький одяг чи підстилочка, яка вже дуже очевидно була взята десь задурно, як гуманітарна допомога. Не дивлячись на неприглядність загублених речей, їх ніхто не викидав. Я б просто, оцінивши одежину, одразу б викинула її до смітника. Що я іноді і робила.

Читайте також: Чому українці не готові до Європи?

Якось я взнала, що одну нашу українку мали взяти доглядальницею до однієї бабусі, яка ще лежала у лікарні після операції.

Доглядальниці мали купити домашній робочий одяг. Так як гроші на це мали взяти у старенької сеньйори, то одяг не купили до тих пір, допоки старенька сеньйора не дала свого дозволу. Тобто стара пані до самого свого життя кінця мала відчуватися господаркою свого майна.Таких випадків я потім бачила дуже багато: до чужої власності відношення святе. Це у іспанців у крові.

Не хочу сказати, що іспанці не крадуть. Крадуть і гаманці, і обкрадають квартири. Навіть знаю випадок, коли іспанці викрали вибухівку у шахті для арабів.Ті іспанці не могли не здогадуватись, для чого арабам могла у Іспанії знадобитись вибухівка. У мене особисто іспанці двічі вкрали байку(одяг). Справа у тому, що я ранками ходила бігати до одного парку.Там бігали і інші люди.

Я побачила, що ті інші люди залишали на лавочках свій одяг, коли їм ставало душно. Так як я теж розігрілась, то теж зняла свою байку і залишила на лавочці. Байка мала яскраво-червоний колір і виднілась здалеку. Коли я пробігла чергове коло, я помітила, що мою байку вже несе у своїй сумці якась перехожа. Я побігла за нею і вона віддала мені мою річ. Коли я ще раз пробігла коло, моя байка вже була у руках іншої жінки і вже майже на виході з парку.

Я, захекуючись, ледве її наздогнала і знову повернула нещасну байку. Я зрозуміла, що , напевно, іспанцям до вподоби червоний колір. Також одна моя співробітниця мені розповіла, що на роботі її чоловіка вигнали одного робітника за крадіжку.

Це я веду до того, що українці не є більшими злодіями, ніж будь-який інший народ. Коли я розмовляла з моїм татом на тему крадіжок, то він мені пояснював, що керівництво при союзі чудово знало про крадіжки. Всі розуміли, що при тих злиденних зарплатах без крадіжок було важко звести кінці з кінцями. Але ці крадіжки кожного тримали на гачку. Якщо робітник поводив себе якось не так, як того вимагала влада, його одразу можна було прижучити, залякати, покарати.

І ось це таке розповсюджене по всій території СРСР ставлення до державної власності, вміння використовувати своє положення нікуди не ділось. Воно до нас прийшло з нашого потворного минулого. І так як при владі залишились ті самі , або їх діти, то і маємо при владі кодло без моралі, без совісті, без душі.

І у тому що населення в СРСР було змушене красти, я вбачаю ще один злочин радянської системи. У більшості цивілізованих народів виробилось шанобливе ставлення до чужої власності. Украінці також поважали право власності. У дитинстві я часто чула, що в українських селах не існувало замків, що двері закривали на клямку.

Якщо ж була лаката (підвісний замок), то ключ завжди лежав під якимось камінчиком біля дверей. Радянська ж влада своєю колективізацією, масовим переселенням людей, вихованням зрадників (Павлік Морзов, який продав власного діда) довела людей до того, що красти стало необхідним, щоб хоч якось вижити та прогодуватись.

Так як в Україні очищення влади не відбулось, то клептократи і далі продовжують красти, тільки масштаби збільшились.

Нам, українцям, не має іншого виходу, як тільки позбавити влади наших крадіїв чи то мирним чи то немирним шляхом. Це вже як карта ляже.