Наступного тижня, в четвер 17 листопада, Конституційний суд України розглядатиме конституційність мовного закону одіозних Вадима Колесніченка й Сергія Ківалова. Заступник голови ЦВК Андрій Магера переконаний – скандальний закон має достатньо ознак неконституційності

Не влазячи в деталі, цей закон "Про засади державної мовної політики" можна визнати неконституційним навіть з огляду на довільне оперування конституційними термінами.

Для прикладу, закон чомусь регулює "використання" мов в Україні. Натомість, згідно з частиною п'ятою статті 10, статтею 92 Основного Закону предметом законодавчого регулювання може бути саме "застосування мов". Тобто в публічній сфері (документи, органи влади, освіта, сфера послуг тощо). Натомість конституційно гарантується "використання мов" (частина третя статті 10), тобто у приватній сфері (сім'я, друзі, національно-культурні товариства). Зрештою, держава не може і не повинна регулювати порядок використання мови у приватній сфері. Це нелогічно.

Читайте також: Двоядерна політична нація: якою буде Україна

Така підміна понять у законі є невипадковою. Оскільки російська мова згадується тільки в частині третій статті 10 Конституції України (щодо використання, а не застосування) і більше ніде, то на рівні цього закону режим Януковича вирішив свідомо зробити підміну понять. А мета, як відомо, полягала у штучному підвищенні статусу російської мови, що було конституційно некоректним не лише стосовно державної (української) мови, але й щодо інших мов національних меншин і корінних народів України.

Переконаний, закон "Про засади державної мовної політики" має достатньо ознак неконституційності.

Насамкінець кілька слів для тих, які вважають, що не треба чіпати мовне питання. Мої дорогі, ваші аргументи могли мати якесь значення на початку дев'яностих, коли після розвалу СРСР частина громадян у силу різних причин не розуміла українську мову. Але зараз уже 25 років після відновлення незалежності і, як показав всеукраїнський перепис населення, саме українська мова є найбільш зрозумілою для більшості українських громадян. Тож українська мова як державна повинна повноцінно виконувати свою природну інтеграційну функцію в українському суспільстві. В суспільстві, в якому різні етнічні й мовні групи, що разом із титульною нацією складають Український народ, почуватимуться на рівних умовах, і ніхто з них не матиме привілеїв чи обмежень, в тому числі за мовною ознакою, що, до речі, прямо заборонено частиною другою статті 24 Конституції України.

ґЧитайте також: Від українізації до русифікації: як більшовики позбавляли українців рідної мови

Дехто може мені сказати, що Україну захищають в тому числі російськомовні, тому мовне питання, начебто, не треба чіпати. До слова, в Україні більшість російськомовних є патріотами України. В цьому навіть нема сумніву. Більше того, серед моїх друзів є і російськомовні, яких я ціную і поважаю.

Але згадалася мені одна історія часів Другої світової війни... Отже, перший рік війни Сполученого Королівства проти нацистської Німеччини... Новопризначеному прем'єр-міністрові Вінстону Черчилеві доповідає міністр фінансів і пропонує, що через війну мають бути скорочені державні видатки на культуру. На що мудрий Черчиль відповів: "Якщо у нас не буде культури, тоді заради чого вся наша боротьба?! Вона тоді втрачає всілякий сенс".

Скажіть, чи має якесь істотне значення наша боротьба на незалежність і територіальну цілісність на східних рубежах нашої країни, якщо не зможемо зберегти нашу самобутність – історію, культуру, традиції або якщо втратимо нашу мову?