"И кто вам не давал балакать на мове?"

Після поразки УНР на більшій частині території України до влади прийшли червоні. Щоб закріпити свою владу, більшовики взялися впроваджувати програму коренізації – заміни російської мови на мови національних меншин в адміністрації, освіті та сфері культури. Треба віддати шану українським ученим: ВУАН російською мовою зовсім не послуговувалася від часу свого заснування аж до 1933 року.

Читайте також: Українська мов – дієва зброя. Ставаймо до неї!

У квітні 1923-го XII з'їзд РКП (б) оголосив коренізацію офіційним курсом партії в національному питанні. ЦК КП(б)У на той час мав у своєму складі 16% українців (секретарі ЦК Е. Квірінґ і Д. Лебідь одверто виступали проти будь-яких поступок українській культурі), тому про українізацію мови не було – тільки коренізація.

Головною роль у дальшому здійсненні українізації відігравав Народний комісаріат освіти (якому тоді підпорядковувались й усі ділянки культури), очолений до 1926 О. Шумським, а після його усунення М. Скрипником.

На 1931 рік в Україні на всіх 88 театрів 66 було українських, 12 єврейських, 9 російських. На 1933-ій було три великі російськомовні газети, українських журналів було 89 на всіх 118; книжкова продукція була українізована на 83%.

Протягом 1933-1934 рр. більшість діячів українізації були ліквідовані або заподіяли собі смерть (М. Хвильовий, М. Скрипник), і відтоді почалася русифікація: відміна правопису 1928 р., заборона "буржуазно-націоналістичної" літери "ґ".

Читайте також: Наша еліта – в урочищі Сандармох. 79 роковини жахливого злочину проти України. ФОТО

18 листопада 1933 року набула чинності Постанова ЦК КП(б)У про припинення політики українізації.

Сказано, не сідай грати в карти з шулером: у листопаді 1938 р. за один день усі національні школи стали російськими, тільки українські – на короткий час українськими.