Коли востаннє в нас давали молодим дорогу, а зрілим і досвідченим – заслужену шану? Скандал довкола призначення заступницею міністра внутрішніх справ 24-річної Анастасії Дєєвої сколихнув суспільство. І, як завжди в таких скандалах, дискусії зосередилися довкола другорядних моментів – вік, статки, спосіб життя. Те, що Дєєву призначили з порушеннями процедури, відійшло на задній план поруч із її фотосесією для глянцевого журналу.

Десять днів тому сталася аналогічна подія – директоркою Київського літературно-меморіального музею Тичини обрали 23-річну Євгенію Кушнір. Звісно, музей – це не масштаб Міністерства внутрішніх справ, тому й пристрасті вирували тільки в межах музейної і, трохи ширше, культурницької спільноти. Кушнір очолила музей за результатами відкритого конкурсу, хоча перевага в неї була мінімальна: із дев'яти членів конкурсного журі за неї віддали свої голоси п'ятеро. Обійшлося без порушень, юну директорку без зв'язків ніхто не "кришував" і не просував. Синхронність, подібність і водночас відмінність цих двох скандалів свідчить, що в суспільстві щось негаразд.

Читайте також: Скандал із заступницею Авакова. Справжні причини й реальні наслідки

Ми не любимо молодих, ми їм не довіряємо. Зрештою, в нас гіркий досвід. Пригадаймо хоча б Олеся Довгого, Андрія Ющенка, ба навіть старший син Петра Порошенка викликає підозри. І можна навіть не наводити протилежні приклади – від Олександра Македонського й Жанни д'Арк до Амелії Андердоттер, яка стала депутаткою Європарламенту у віці 27 років. Чого далеко ходити: Володимир Гройсман пройшов у міськраду, маючи 24 роки, а вже через чотири роки став мером Вінниці. Проте в Україні досвід кумівства і корупції, на жаль, переважає позитивний ефект від молодих людей у владі.

Українці – суспільство старих. Для нас молодість – це вада, якийсь непоясненний ґандж. Ми не хочемо розбиратися, хто й навіщо порушив процедури призначення замміністра, нам нецікаво, яку програму розвитку пропонує нова директорка музею Тичини. Ми кричимо: вони молоді, – і це ніби автоматично передбачає, що дурні.

У нас завжди шукають на посаду людей із досвідом, ніхто не хоче брати молодь зі студентської лави. Ну, звісно, молоді-зелені, їх ще вчити треба. І роботодавці не хочуть думати, де ж молодь здобуде той досвід. Студентів і випускників беруть неохоче, на неважливі посади, низькооплачуваними підбігайлами.

У країні третину населення і половину виборців становлять пенсіонери. Це потужний політичний важіль: перед виборами з ними заграють, їх купують, обіцяють підвищення пенсій і роздають гречку й олію. Молодь політиків цікавить набагато менше. Молодь важко контролювати, тим часом пенсіонерів уважають найбільш дисциплінованим електоратом.

Читайте також: Ідеальний український чиновник: яким його бачить суспільство

В обох випадках – у міністерстві і в музеї – праведне обурення викликав вік: дівчата надто молоді, щоб їм довіряти. У нашій країні молода людина не може зробити кар'єру у державній сфері, якщо тільки її не просувають. Молодь не може керувати, командувати, розпоряджатися, і кожен молодий високопосадовець викликає підозри в корупції. То чому ж ми не волаємо про головне – про незаконність призначення Дєєвої? Якщо її призначили, порушуючи норми й правила, навіщо вдаватися до таких нікчемних аргументів, як вік чи модний одяг? Це принизливо для самих опонентів, адже виходить, що для них вік важить більше, ніж закон.

Зазвичай молодь у відповідь на обвинувачення в молодості відповідає: а ви старпери! І нерідко буває права. Можливо, тепер ми в цьому переконаємося. Євгенії Кушнір випав шанс довести, що молодість – це перевага. Що можна бути молодою, законно обраною директоркою музею і щось зробити, чогось досягти. Для неї це не просто шанс, а ще й висока місія – переконати в тому, що тільки старпери не вірять у молодість.

Ярина ЦИМБАЛ, "Тиждень"