Майдан, який пройшов під європейськими гаслами, відкрив вікно можливостей для досягнення швидкого прогресу у реалізації євроінтеграційного курсу. Однак, через три роки після початку Євромайдану повноцінне набуття чинності угоди про асоціацію виглядає непевним, невирішеним залишається питання безвізового режиму, за останні роки маємо значне скорочення і лише цього року незначний підйом двосторонньої торгівлі, а питання перспективи членства України в ЄС взагалі знято з порядку денного відносин на декілька десятиліть вперед.

Посол Мінгареллі і українські доповідачі були загалом опимістичними і дали позитивні оцінки досягнутому та майбутнім перспективам.

Але мені здається, що оці усі симптоми - як міжнародні (Брекзіт, нідерландський референдум, перемога проросійських сил у низці країн, зростання євроскептицизму), так і українсько-єесівські (відтягування з безвізом, незрозуміла ситуація з угодою і так далі), свідчать, що і у світі, і в Європі, і у нас в країні є глибинні процеси, які не можна ігнорувати.

Треба по новому подивитися на себе і світ навколо нас.

З огляду на зафіксовану в угоді відсутність перспективи членства в ЄС необхідно визнати, що на даному історичному етапі - протягом принаймні найближчих 10 років - ставити питання вступу в ЄС вже запізно і контрпродуктивно.

Це слід було робити одразу після Помаранчевого майдану у 2005 чи після Революції гідності у 2014 році, коли для цього були сприятливі політичні та морально-психологічні умови.

Після підписання і ратифікації угоди про асоціацію робити це беззмістовно, автори угоди «подбали», щоб окреслити перед Україною таку кількість завдань, виконання яких вимагатиме десятиліття, можливо й не одне. Лише після реалізації більшості положень Україна знову зможе поставити на порядок денний питання членства, не раніше.

Читайте також: Брюссель - Україна. Рух без цілі?

Тому на даному етапі метою євроінтеграції та відносин з ЄС слід визнати максимальне використання фінансово-технічної допомоги та ресурсів ЄС, а також законодавства ЄС для модернізації українських політичних та економічних інституцій, захисту демократії та фундаментальних прав і свобод, економічного підйому, зростання виробництва, інвестицій та експорту, підвищення добробуту українських громадян.

Відповідно, пріоритетним має бути визначено виконання саме тих директив та вимог ЄС, які допоможуть досягненню цих цілей. Україна не повинна виконувати вимоги ЄС лише з метою виконання вимог ЄС, особливо якщо вони суперечать українським національним інтересам (як, наприклад, вимоги щодо відновлення експорту необробленої деревини). Україна - не країна-кандидат на вступ до ЄС, рівень вимог до України має відповідати рівню зобов'язань з боку ЄС.

"Магічна формула" європейської інтеграції України має базуватися на перетині об'єктивних інтересів Києва та Брюсселя. Потрібно чесно визнати, що Євросоюзу потрібно від України, і там, де це відповідає нашим інтересам, окреслити дійсно спільний порядок денний.

Євросоюзу потрібні безпека і стабільність на своїх східних кордонах, наявність там географічно близької надійної та ефективної виробничої бази, безпечних та безпроблемних транспортних та енергетичних мереж, а також людських ресурсів для покриття власного дефіциту робочих рук.

Україні потрібне збереження і відновлення територіальної цілісності, безпека і стабільність всередині і навколо нашої держави, розвиток демократії та прав і свобод, відновлення економічного зростання та добробуту, створення нової виробничої бази і зростання експорту промислової та інтелектуальноємної продукції, модернізація державного управління, охорони здоров'я і освіти, соціальної, транспортної, енергетичної, інформаційної інфраструктур.

Переважна більшість питань співзвучні, хоч інтереси сторін часто значно відрізняються, оскільки маємо справу з різними соціально-економічними моделями. І оскільки мова не йде про вступ до ЄС, то маємо сфокусуватися на тих питаннях і сферах співробітництва, де наші інтереси співпадають з інтересами ЄС, несуть вигоди та переваги Україні; в інших напрямах наші зусилля чи тим більше поступки мають бути збалансовані аналогічними поступками іншої сторони.

Наприклад, існує повне співпадіння інтересів щодо створення умов для перенесення виробничих потужностей в Україну і зростання промислово-інтелектуального експорту з нашої країни в ЄС. Це має стати пріоритетом №1 для української влади у відносинах з ЄС.

А для цього потрібно максимально спростити умови реєстрації та ведення бізнесу, зняти перешкоди для руху капіталів, скасувати обмеження НБУ для економічної активності, усунути митну та податкову корупційну складову та тиск тощо. І, що навіть більш важливо, відновити верховенство права, забезпечити хоча би мінімальні стандарти роботи судочинства і правоохоронних органів, створити абсолютні гарантії недоторканності інвестицій, капіталів та приватної власності.

За умов вступу західних сусідів України до ЄС та інтеграції східних сусідів навколо РФ, Україна має шанс стати загальноєвропейською зоною економічної свободи і процвітання, гаванню для європейського і російського капіталу, новітнім європейським Сінгапуром, Гонконгом чи Кіпром.

Падіння гривні робить розміщення виробництва в Україні для європейських компаній привабливішим, ніж у Китаї. Все, що потрібно для перетворення цього потенціалу в практику - це максимальна лібералізація, верховенство права, усунення держави від будь-якої участі в економічних процесах окрім забезпечення антимонопольного законодавства, чесної конкуренції та рівного доступу.

Іншим пріоритетом має стати повна інтеграція транспортних інфраструктур. Слід перенаправити фінансові кошти ЄС з проїдання чи неефективних витрат на побудову доріг і іншої транспортної інфраструктури. Це ж торкається і енергетики. За нинішніх умов перетворення НАК Нафтогазу в український варіант Газпрому є найбільшою загрозою енергетичній безпеці та соціальній стабільності країни. Україні потрібне негайне і беззастережне виконання третього енергопакету ЄС і повна лібералізація енергетичного ринку, допуск до виробництва та продажу енергоносіїв усіх компаній, які готові тут працювати. Функції держави мають бути негайно обмежені лише контролем за рівним доступом до транспортних систем та ринків.

Окремо слід відзначити, що дезінтеграційні процеси всередині ЄС необов'язково мають негативний контекст для України. Нам потрібно активніше входити у внутрішньоєвропейські дебати щодо створення різнорівневої Європи, Європи різних швидкостей та рівнів інтеграції.

Якщо повноцінний вступ в ЄС неможливий протягом десятиліть, то інтеграція в окремі галузі чи сектори є цілком реальна і залежить лише від інституційної спроможності України здійснити реформи.

Читайте також: Для України важливо, аби ЄС її не зрадив - депутат

Україна, як і Норвегія, Швейцарія, Велика Британія, Туреччина та низка інших європейських країн, які не можуть або не хочуть мати повноцінне членство, можуть складати окрему групу держав з частковою інтеграцією на зразок Європейського економічного простору.

Досягнення вільного пересування товарів, капіталів, послуг та робочої сили всередині Європи є досяжною і гідною метою євроінтеграції України на найближчі десятиліття. Це не викликатиме заперечень з боку євроскептиків всередині ЄС і навіть може слугувати засобом «умиротворення» Росії, способом надання їй можливості також бути залученою до європейських процесів та шляхом виходу з тупика, куди завела цю країну політика її нинішнього керівництва.

Україні необхідно будувати свою європейську політику на основі прагматизму, відкинувши ілюзії про перспективу членства на найближчі десятиліття чи щодо готовності ЄС посилити чи навіть постійно утримувати режим санкцій і тиску на РФ.

Європі потрібна не Україна, яка стікає кров'ю, захищаючи її від російського агресора, а стабільна і успішна країна, яка створює якомога менше проблем і надає якомога більше перспектив та можливостей для процвітання і розвитку. А це, як і перемога у конфлікті з північним сусідом, можливо лише у випадку реалізації системних внутрішніх реформ.