Не будемо займатись «роботою над помилками», не шукатимемо винних у тому, що ЄС так і не прийняв рішення по безвізу. І жодним чином не критикуватимемо тих, хто працював, щоб виконати План дій з візової лібералізації, прийняти безвізові закони і тим самим дати інституціям ЄС карт-бланш на голосування за безвізовий режим для України. Спробуємо зрозуміти,що відбувалося «на тлі»/«за кадром» у непублічній площині, адже наївно було би думати, що ЄС чогось не помічав. Як не дивно, є багато позитиву у тому, до чого ми дійшли так не отримавши безвізовий режим...

По-перше, ми багато поставили на безвіз.

Український політикум виявився не готовим власне до самої «архітектури» процесу отримання безвізового режим, коли для одного рішення ЄС було необхідно прийняти понад 20 законів в Україні, здійснити реформи у сферах управління міграцією та кордонами, біометричних документів, утворити низку антикорупційних органів і започаткувати нову систему декларування.

Чому було так багато завдань? ЄС бачив, наскільки політично важливим став безвіз, якої ваги він набув у внутрішньополітичному дискурсі України, як багато українські політики вкладали в цю обіцянку, тому і скористався можливістю... простимулювати реформи.

Очевидно, що деякі кроки Плану дій з безвізової лібералізації були технічно необхідні для уникнення зловживань при застосуванні безвізу, але інші - суто політичні кроки аби підштовхнути українські реформи в цілому.

Звичайно, це не влаштовувало багатьох. Спочатку, восени 2015 року, були спроби проштовхнути псевдоспецконфіскацію. Потім була поправка до бюджету про перенесення е-декларування на рік. Саме подолання цього внутрішнього спротиву, як і у випадку зі створенням НАЗК і запуском системи призвело до того, що ми виявилися прив'язаними вже до механізму призупинення безвізу.

По-друге, ми робили деякі речі відверто не по-європейськи.

Читайте також: Reuters: На саммите Порошенко будут хвалить, но за кулисами настроения другие

Є проблема з мораторієм на експорт лісу. Залишається проблема з непідписанням двох законів у сфері довкілля, які є ключовими для виконання положень Угоди про асоціацію у сфері навколишнього середовища. Є заяви українських ­­­­­­­­­­­­політиків про те, що Євросоюз не заслуговує поваги після рішення по газопроводу OPAL.

Це сприймається в Європі як неєвропейська позиція. Чому?

Так, ми не повинні ухвалювати політичні рішення виключно в інтересах європейських партнерів, як суверенна держава. Так, у нас в країні є групи інтересів, які проти позиції Брюсселя або положень Угоди. Але проблема в іншому: дії наших політків подекуди мають спонтанний, непередбачуваний і безапеляційний характер. Чому ж ми дивуємося, коли аналогічні несподіванки виникають з боку деяких впливових держав-членів ЄС? Ймовірно, ці держави сумніваються у щирості наших намірів. Можливо, вони бачать недостатньо перспектив для співпраці з Україною поза рамками безвізового процесу.

Судять за справами, тож, коли ми декларуємо пріоритет на євроінтеграцію, і водночас вимагаємо ветувати важливі євроінтеграційні закони (показовим є так зване «свине вето» на законодавство про охорону довкілля, на якому наполягало аграрне лобі), зрозуміло, європейці беруть паузу. У Брюсселі бачать сигнали про те, що насправді політикум та великий бізнес в Україні не є такими вже прихильниками євроінтеграційного курсу, натомість вони імітують процес заради, м'яко кажучи, певних фінансових стимулів. Наприклад, ті ж аграрії згодні проводити оцінку впливу на довкілля, коли йдеться про кредити ЄБРР та ЄІБ.

А прийняти відповідний закон, і підтвердити чесність своїх намірів, як виявилось, проблематично в українських реаліях. Здавалось би, якщо стейкхолдери зацікавлені у збільшені експортних квот до ЄС, а екологія є складовою цієї задачки, то вони самі повинні були просити президента дати постатейні пропозиції до законів, які їх не влаштовували, в конституційний термін. Але не так сталося...

Читайте також: Безвізовий режим до кінця року? Про що йшлося на саміті Україна-ЄС

Буде ще багато подібних несподіванок, оскільки практична європейська інтеграція тільки починається. Більше того, можуть виникати різні проблеми у відносинах з деякими країнами-членами ЄС протягом усього процесу євроінтеграції. Важливо зрозуміти - в Євросоюзі розбіжність інтересів не означає заперечення самої європейської ідеї, яку у нас часто відкидають, коли юридичні норми входять у протиріччя з окремими політичними чи бізнес інтересами.