Один мій знайомий атовець розповів, як прийшов на іспит неготовий. Розповів викладачці про те, як захищав Україну, і отримав відмінну оцінку, по суті, ні за що.

Мені важко передати, як хотілося придушити ту викладачку.

Годі уявити, якої шкоди завдають такі викладачки у реінтеграції ветеранів до мирного життя. Адаптацію атовців ускладнює не так держава, як ми.

Нашим нерівним ставленням, нашим пісянням. Тим, що дівки вішаються на шиї. Тим, що даємо щось ні за що. Тим, що толеруємо те, що в інших людях не толерувалии б.

Стоп, люди. Зупиніться. Атовці - це не діти малі, і не вагітні підлітки. Це - повносправні люди, з головою на плечах і купою можливостей.

Ніякого виключного ставлення до них не може бути. Так, ми маємо бути поблажливі, наприклад, до наслідків психотравмуючих подій: до високої тривожності, до безсоння, до збудливості. З цим треба працювати - у цьому важлива роль організацій типу "Студени" та інших.

Але не дай Бог вам толерувати, наприклад, насильство. Якщо вам кажуть: "Я, як вернувся з котла, відпиздив дружину, бо вона, сука, заслужила". Вам хочеться з розумінням покивати? Ні. Ніфіга. Висловтеся явно: "Це недопустимо, війна не виправдовує тебе". У 10% жінок і 7% чоловіків, що ніколи не були на війні, діагностується ПТСР. І що, ми можемо уявити, що з розумінням киваємо на їхні розповіді про "відпиздив дружину"?

Читайте також: Як на ділі допомогти ветеранам війни

Толеруванням, ми самі формуємо матрицю, у яку людина, що пройшла АТО, може з готовністю втиснутися. Грубо кажучи: якщо ми очікуємо, що атовець буде агресивним алкоголіком - то він не дуже старатиметься, аби не відповідати цьому образу. Ну, ще грубіше: якщо звичайний чоловік буде соромитися того, що п'є і б'є морди, то атовець може подумати "ну я ж атовець, я ж війну бачив, а що ви від мене хотіли?".

Ніфіга. Ми маємо сформувати інший образ. Образ успішної, цілеспрямованої людини. Людини, яка прийде в політику і витягне країну з дупи. Людини, яка буде взірцем благородства і героїзму. А людині, яка є взірцем благородства і героїзму, треба поміч у екзаменах? Чи якісь безплатні плюшки?Чи дівки, які стеляться біля ніг косяками? Не треба. Ця людина всього доб'ється сама, своїм трудом.

Особливе, з придиханієм, ставлення є дуже-дуже шкідливим. І заважає адаптації. Бо ера героїзації пройде (як пройшла у ветеранів Афгану, наприклад), а людям і далі жити. І добиватися всього самим.

А вимушена безпорадність - страшна річ.

Не робіть ветеранів безпорадними.