MENU

Чи зламано генетичний код найстарішого європейського етносу - українців?

4285 0

Моє дитинство - голодне. Жили бідно. В основному завдяки домашньому господарству. Здаючи літом щодня три літра молока до молочарні, за яке у кінці місяця платили приблизно п'яти рублів, п'ятирічним заходив по дорозі у бібліотеку. Так я прочитав свою першу книгу про чарівного молодильного кавуна, який ще й літав під місяцем у повні. Свято їжі було тричі на рік - Різдво, Великдень і на Храм у селі.

Важкий і справжній голод я пережив на початку 60-х, коли Микита Хрущов вдався до екстремальних і безглуздих реформ. Та ще й було дуже страшно. Чекали на війну. Збирав молоду лободу, широке зелене листя на березі річки, схоже на мати-й-мачуху. На кам'яних жорнах молов приховані дідом залишки кукурудзи. Бабуся на кислому молоці варила із цього неймовірно смачні голубці. Збирав дикі злаки, шукав у закутках залишки зерна. Мололи все разом із жолудями знов-таки на жорнах, додавали висівки разом із вареною картоплею. На капустяному листі пекли хліб. Їстівною була добре засмажена скоринка. Але їли й решту. З молоком. Корова й була самим життям.

Вдруге я понад місяць голодував на хребтах Хамар-Дабану. У Забайкаллі. Мене, молодого й сильного спортсмена, запросили, шерпом до експедиції найвищої категорії складності. П'ятеро науковців із лікарем і двоє мулів. Тобто я і мій товариш Борис Павлишин. Принцип «вісімки».

За 80 км від станції Слюдянка ми зробили основну закладку продуктів. Рух поворотною петлею кілометрів 500. Печеру із продуктами зруйновано. Всюди майстерно розбиті банки із згущеним молоком, м'ясними консервами, пакети із сухим молоком. Ведмеді, лисиці, борсуки, росомахи.

Дрібніші аборигени відшліфували метал потрощених консерв до дзеркального блиску. Все. Залишились сухарі у жіночих панчохах, чомусь, олія і малесенькі, по 50 грам, баночки німецького свинячого паштету. Один сухар чорного хліба і баночка з делікатесом на день на двох. А попереду ще половина петлі до станції Павлівка. Кілометрів десь 400. Постійні дощі, бурхливі й непрохідні річки з рухомим камінням з дивними назвами: Утулік, Урик, Лангутай, засніжено-замерзлі «гольци».

Доктор загубив патрони від єдиного карабіна й тихо з'їв усі пігулки. Відтоді обожнюю черемшу, яку їли щодня у великих кількостях із краплею олії. Штормовими штанами ловили у дивних вертикальних струмочках харіуса й заїдали червоною смородиною, яка відразу ж і чистила наш наляканий голодом організм.

Саме тому ніколи не забуду смак омуля трьохгодинної засолки, солодкий наркотичний запах кам'янно-мохової тундри із щільно сплетеним корінням рожево-фіолетового багульника чи даурського рододендрона, засніжених піків Тункинських Альп і величезну снігову шапку Манука-Сардіка.

Читайте также: Голодомор... Вони зроблять це ще раз, якщо ми дамо їм перемогти

Ці випробовування лише загартували мене й зробили мужнішим. Я був щасливий.

Я нічого не знав про Голодомор. Не чув такого слова. Радянська влада моєї доби була співучасником цього особливо тяжкого злочину проти українців. Вона, знесилена холодною війною, смертельно боялася дискусії, а з нею і відповідальності за геноцид, оскільки ратифікувала Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року, де таким визнавалось «будь-яке із діянь, вчинених із намірами знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку».

Спалах історичної пам'яті, самоідентичності та відновлення справедливості щодо трагедії Голодомору всередині двохтисячних, у вчорашньому десятому перетворився на коротке замикання. Нащадки Кагановичів, Косіорів, Чубарів, Постишевих, генетично успадковані фобії, «гомосоветикусы», вірнопіддано оглядаючись на живих і мертвих вождів, у містечковій риториці й прислужницькими діями намагаються зняти із порядку денного історію українського голодоморного терору. Й цим знову закрити вікно свободи і суверенного існування українського народу.

Автор концепції і терміну «геноцид» польсько-єврейський юрист Рафаль Лемкін стверджує, що український голод 1932-33 років є «класичним прикладом радянського геноциду».

Але Голодомор, як геноцид, було політично й організаційно випробувано одразу після громадянської війни. У 1921-23 рр. минулого століття на фоні голоду Поволжя, Уралу, Сибіру, північного району Казахстану, викликаного втратою більшої частини врожаю, найбільше постраждали від масового голоду основні території України - Запорізька, Донецька, Єкатеринославська, Миколаївська та Одеська губернії.

Найсильніший удар він завдав Харківській і Київській областям. На них припадає 52,8% померлих від голоду. Тут смертність перевищувала середню у 9-10 разів. Голодувало 30 млн осіб. Населення за цей час скоротилося від 52 до 7,7 млн осіб. Більшість - на території України.

Причина не тільки в диктатурі воєнного комунізму, за якого насильницьким чином з України до Росії було вивезено майже увесь хліб. Це був ефективний спосіб придушення й знищення українського визвольного руху разом з його героями та учасниками. Треба було також ліквідувати його ідеологічну та економічну базу - численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-одноосібників.

На початку 30-х у Сталіна остаточно визрів план - Україна й українці мають розчинитись у великій сім'ї народів. Аналіз змісту ухвалених за 1929-33 рр. біля 30 постанов ЦК ВКПБ, Совнаркома УРСР та СРСР, ЦК КП(б)У переконує у навмисному й свідомому створенні умов для цілеспрямованого знищення самодостатнього та економічного все ще міцного селянства, серед якого було дві третини етнічних українців.

Читайте также: Кто и зачем приезжал на Донбасс при советской власти

Це був диявольський план

1930 року СРСР входить у глибоку економічну кризу, спровоковану Великою депресією. Ціни на продовольство на Заході стрімко впали. Критичний дефіцит валюти різко скоротив імпорт. Тому треба було більше експортувати зерна, щоб розвивати індустрії. «Великий стрибок» тихо було визнано помилковою стратегією.

1931 року хлібозаготівлею у селян конфісковують 400 млн пудів зерна. Разом із посівним фондом. Тому 1932 року засівають ледве більше половини запланованих площ, що теоретично могло б забезпечити населення України мінімумом хліба. Восени збирають 912,5 млн пудів зерна або 16,6 млн тонн. Це менше на 306,3 млн пудів, ніж 1931-го. При цьому питома вага українського зерна складає третину від валу у СРСР й перевищує план для Північного Кавказу, Центрально-Чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом узятих.

Це лише початок. Молотов і Каганович у Харківській Державній опері 6-9 липня 1932-го на ІІІ конференції ЦК ВКП(б)У затверджують стратегію хлібозаготівлі в Україні. Їх не турбує, що врожайність впала на 43%, а приріст хлібозаготівлі зріс до 36,7%. В Україну направляються чисельні озброєні загони із чітко визначеними планами хлібозаготівлі. Вони заносять окремі регіони «на чорну дошку», у яких забираються практично усі продовольчі ресурси. Загороджувальні загони ДПУ унеможливлюють будь-яку втечу. Україна стає суцільним концтабором. Немає тільки газових печей. Результат перевершує очікування. Із України масово йдуть «Зелені ешелони» для забезпечення промцентрів Росії продовольством до жовтневих свят. Вивозять навіть усе соління.

Розпорядженням уряду забороняється будь-яка торгівля у сільській місцевості, навіть помол зерна. Припиняється будь-яке продовольче забезпечення села. 10 років тюрми або розстріл за використання хліба на трудодні.

У селах, які не виконують хлібозаготівлю, вилучають увесь насіневий фонд.

1932 року один трудодень коштує від 1 до 1,5 кг хліба. Один селянин за рік міг заробити 143 трудодні. У цей час 81,6% колгоспників Харківської області не мали жодного грама хліба. Бездушна статистика трагічна. Із 20-ти млн сільського населення України працездатних колгоспників - 6,3 млн осіб. Половина із них нічого не отримувала за заробленими трудоднями. 13 млн непрацездатних, включаючи дітей. Вони взагалі не забезпечувалися із фондів колгоспів. Смерть колгоспника була і смертю його трудоднів і, одночасно, родини.

Приїхав Молотов. За наказом політбюро основним методом хлібозаготівлі стають репресії. Постійно нарощуються обсяги вилучень продовольства. У кожній області додатково створюються 5-10 роз'їздних мобільних судових груп, які розглядають «хлібні» справи швидко, позачергово, на місці із «применением крутых репрессий».

Не допомагає. Молотов у Харкові проводить постанову «О мерах по усилению хлебозаготовок». Вижити українське селянство шансів не має.

Однак Сталін наполягає на посиленні репресій. Того самого року він секретно пише Кагановичу: «Дела на Украине из рук вон плохо... Плохо по линии ГПУ. Реденсу не по плечу руководить борьбой с контрреволюцией в такой большой своеобразной республике, как Украина... Мы можем потерять Украину».

Сталін туго затягує зашморг. У нього дві альтернативи: влада або смерть. Обирає другу. 27 грудня 1932 року запроваджує паспортну систему. Селян вилучають із категорії паспортизованих громадян. Вони приречені, вигнанці на своїй землі.

Каганович починає спецоперації із зачистки українського села. Із матеріалів секретно-політичного відділу (СПВ) ДПУ УРСР видно, що на початок січня 1933 року було зарештовано 19 224 селянина. За саботаж і спротив хлібозаготівлям, розкрадання та розбазарювання, участь у куркульських повстанських організаціях і, навіть, за церковно-сектантську контрреволюцію - 18 424. Серед них куркулів - 32 32, середняків - 4 586, колгоспників - 4 212, бідняків - 672 і 183 представники релігійних культів. Решта - сільська інтелігенція.

В іншій спільній справці ДПУ та НКВС тільки за серпень-листопад було заарештовано 21197 осіб.

Сталін розглядав голодування як саботаж місцевих, тому керівників - як саботажників, яким платили іноземні шпигуни.

На початку 1933-го в Україні не залишається запасів їжі.

Апогей Голодомору припадає на червень 1933-го. Смертність у селах зростає вдесятеро - помирає 3 млн 238 тис осіб. З'явились масові випадки канібалізму, трупожерства. У цей час на залізничних станціях, під збройною охороною, складають десятки тисяч пудів зерна для вивозу. Зокрема й за кордон.

Мій рідний Харків. За кількістю померлих від Голодомору Харківська область - сумний лідер. Тільки за три місяці 1933 року вмирає
600 тис людей. Голова Харківського облвиконкому Шелехс у листі ЦК КП(б)У від 30 травня цього року повідомляє:

«- за три місяці у кожному з великої кількості сіл померло по 400-600 осіб;

- на вулицях Харкова тільки за 27-28 травня підібрано у важкому стані 5 447 осіб і 147 трупів;

- тільки за один день - 25 травня, на Харківському ж/д вокзалі підібрано 2 тисячі дітей, а за ніч - 327, станом на 28 травня - 700 дітей».
Нарешті, у фіналі драми, Каганович пише вождю «секретку»: «Дорогой т. Сталин. Вы спрашивали, какое оперативное задание мы дали переселенческому комитету на 1933 г. ... Организовать переселение к началу 1934 г. ... На Украину (степь) 15-20 тис. семейств».
Згідно з переписом населення 1937 року втрати українців від голоду, тифу, отруєнь, канібалізму, репресій та суїцидів становили близько

7 млн жертв. Проте ці матеріали було знищено, а виконавців репресовано. Але й повністю контрольований, як парламентські вибори 2012-го, перепис 1939-го показує катастрофічні наслідки штучного Голодомору.

Голодомор - не природно-фізіологічне явище. Він - зухвала форма політичного терору з метою геноциду цілого народу. Це глобальна, поряд із Голокостом, соціо-гуманітарна катастрофа ХХ-го століття. Повторюю за Мелом Гібсоном.

Сталіну й цього мало. 2 липня 1937 року ухвалено постанову ЦК ВКП(б) ПБ-51/94 «Об антисоветских элементах». На її виконання 5 серпня 1938 року було видано наказ НКВС СРСР №0044, який поклав початок масштабній операції масових політичних чисток. До середини листопада 1938-го року без суду винесено 681 692 смертних вироків. Їх виконують негайно. 1,7 млн активних будівничих радянської держави кинуто у концтабори.

Українська влада віддано розпочала раніше! 1936 року було заарештовано 15 717 осіб, 1937-го - 159 573, 1938-го - 106 096, 1939-го - 11 744. Тільки 1937-го було розстріляно 165 тис безвинних жертв. Більшість - українці. Понад 2 млн 800 тис було депортовано. Знищено державних та інтелектуальних лідерів, що були творцями й носіями ідей державності 1917-1918 років, національну першооснову - селянство й творчу еліту разом з істинно українським духовенством.

Голодомор в Україні 1946-1947 років не так був викликаний післявоєнним неврожаєм, як планом вилучення зерна у селах для допомоги колонізованим народам східної Європи. За цей час туди було вивезено 1 млн 850 тис тонн зерна на фоні 170 випадків людоїдства у Бессарабії та південній Україні.

Які ми зараз після таких потрясінь, що продовжують жити в кожній клітині нашого ДНК? Що ми даємо один-одному й залишаємо у спадщину хромосомами нашим дітям? Чи пам'ятаємо ми втрачені свободи, гордість, честь і незламність духу? Чи зламано генетичний код найстарішого європейського етносу - українців? Бо генетичний бар'єр - останній рубіж оборони організму, як село - загибелі української державності.

Степан ГАВРИШ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини