Дивлячись на актуальну ситуацію із "безвізовим режимом" згадую похабненький підлітковий анекдот про сперматозоїдів, які наввипередки бігли до мети поки хтось не крикнув "пацани, ми в жопі".

Ситуація уже зрозуміла для всіх, але ніхто не наважується вголос оголосити вердикт. Для мене найприкріше у цьому полягає у нікчемності мети, яка декларувалась. Якби мова ішла про вступ до ЄС, можна було б говорити про трагедію. Безвіз... це взагалі ні про що.

Малозначима подія, яка би ні на що не вплинула навіть у випадку її успішної реалізації. Але людям потрібні міфи і фальшиві цілі.

Виникає криза цінностей, яка або підсилить зневіру, або дасть імпульс до нових підходів у зовнішній і внутрішній політиці. Колись у СПУ був хороший слоган на виборах: будуймо Європу в Україні. Не знаю хто був автором, і звичайно ж не вірю, що старий єзуїт Мороз мав хоч дещицю щирості, говорячи це. Але гасло дуже правильне і все ще актуальне.

Євроінтеграція не має альтернатив для України. Але треба зрозуміти, що цей процес не може полягати у банальному підписанні якихось угод, папірців і меморандумів. Ефективним може бути тільки шлях внутрішніх реформ. Найближче до підписання формальних угод із ЄС підійшов, як відомо, Янукович. Саме Януковичу ЄС пропонував такий рівень співпраці, про який навіть не мріяли ні Ющенко, ні зараз Порошенко. Чому? Скажу непопулярну річ, але тому, що в часи цього неотесаного мужлана Україна досягнула найвищого рівня субєктності в зовнішній політиці. Шляхом нехитрих маніпуляцій удалось довести ситуацію до аукціону між бажаючими дружити з Україною.

Врешті проффесор стратив і не витримав напруги від ним же самим піднятого рівня ставок. Це сталось тому, що по своїй внутрішній суті він не міг зробити іншого вибору ніж на користь Росії. Але це не значить, що із тієї історії не треба робити корисні висновки.

Якби Янукович тоді зробив вибір на корист ЄС, чи наблизило би це Україну до Європи? Моє тверде переконання, що ні. Бо клептократичний режим було би законсервовано і деградація України продовжилась би не дивлячись на будь-яку глибину інтегративних процесів із ЄС.

Нинішній шлях фактично повної втрати субєктності у зовнішній політиці, як ми бачимо, точно не є альтернативою. У внутрішній же політиці на зміну монолітній клептократії Януковича прийшла аморфна клептократія Порошенка, що теж важко розцінювати як позитив.

Без зміни пріоритетів немає смислу просто говорити про якісь амбітні цілі. Актуальне питання банального виживання держави.