Після безпекової конференції в місті Бела, що на півдні Словаччини, торік я написав песимістичні роздуми під назвою "Три страхи Європи" про цю камерну подію. Цього року настрої ще гірші.

Деякі речі не змінилися. На відміну від інших конференцій у готелі Château Béla збирається кількадесят учасників, багато з яких знайомі між собою впродовж років, ба навіть десятиліть. Зустріч відбувається в закритому форматі: дискутують у неформальній обстановці біля каміна. І щороку настрій на цьому заході стає похмурішим. Ми досі не можемо впоратися з неперетравленою втомою. Війна в Іраку завдала величезного удару по впевненості в собі Заходу як компетентної геополітичної потуги, що обстоює праве діло. Фінансова криза зробила те саме з нашою довірою до людей, які приймають рішення в економіці. Нове порівняно з минулим роком – це стрімкий злет антисистемних настроїв: Brexit, землетрус Трампа, підйом "Австрійської партії свободи", "Альтернативи для Німеччини", "Шведських демократів" та французького "Національного фронту". І ще ми спостерігали зухвале й успішне втручання Росії в американську політичну систему. Упевненість у демократії повсюди стрімко летить донизу, особливо серед молоді.

Якщо раніше наші дискусії зосереджувалися на тому, як зміцнити прифронтові держави: країни Балтії, Центральної Європи, Україну, Грузію, то тепер вони повернули до екзистенційних питань. Чи переживе НАТО адміністрацію Трампа? Чи можна врятувати Європейський Союз? Питання, що колись видавалися примарними, нині вкрай актуальні на нашому порядку денному.

Читайте також: Європа та нова холодна війна: як дати відсіч російській агресії

НАТО у величезній небезпеці. Як зазначив один з учасників, Дональд Трамп може покласти край Альянсу одним-єдиним зневажливим бездумним твітом. Американські сили в Європі, як і ядерні гарантії США, не мають сенсу, якщо Росія не віритиме, що американський президент готовий їх застосувати. Структура НАТО може в такому випадку залишитись, але буде вже пустою оболонкою – як приміщення й духовенство церков, чиї лідери відкрито топчуть їхні найсвятіші приписи.

Пріоритетом наступних місяців має бути запобігання "Великій угоді" з Росією. Зараз ми, як сказав один із учасників конференції, спостерігаємо за "відліком часу до Ялти". Потенційні складники такої угоди можна передбачити: співпраця в боротьбі з тероризмом, теплі декларації про дружбу, припинення санкцій, відсутність перспективи розширення НАТО (даруйте, Фінляндіє, Грузіє, Швеціє та Україно) і демілітаризація по лінії фронту. Росія у відповідь мала б, наприклад, вивести комплекси "Іскандер" із Калінінграда, а НАТО – згорнути плани зміцнення обороноздатності Польщі та країн Балтії.

Такий результат був би катастрофою. Прифронтові країни почувалися б покинутими й деморалізованими. Вплив Кремля посилився б у рази. На випадок конфлікту (імовірність якого зросла б) Росія швидко відновила б власні спроможності, а НАТО – ні.

Я сказав, що ми маємо боротися за найкращий сценарій, але готуватися до найгіршого. НАТО поки що не приречене. У Трамповій адміністрації багато прихильників Північноатлантичного альянсу, зокрема потенційний міністр оборони, а ще багато членів Конгресу. Ізоляціонізм, який ґрунтується на твердженні "нічого не хочу знати", може добре звучати під час кампанії, але це не спосіб керувати країною. НАТО ще може адаптуватися до повного арсеналу кремлівських тактик: пропаганди, кібератак, брудних грошей, викручування рук в економіці.

Читайте також: Стратегії з минулого: варто пригадати два важливі уроки холодної війни

Але дискусії ці відбуваються надто вже розслаблено. Про всяк випадок європейці терміново мусять приготуватися до найімовірнішого майбутнього – безпекового порядку без НАТО, де США в найліпшому разі присутні подеколи. Особливо балтійським і скандинавським країнам, а також Польщі треба співпрацювати активніше, ніж будь-коли раніше. У тогорічному звіті "Шторм наближається" для аналітичного центру CEPA я написав, що сукупний ВВП країн ЄС перевищує російський. І вони в небезпеці не тому, що не мають засобів для протистояння, а тому, що їм бракує сили волі та координації. І це в принципі можна виправити.

Я вже чекаю на зустріч у Château Béla 2017-го. Але мені лячно думати, що буде на порядку денному конференції тоді.

На посаду міністра оборони за президентства  Трампа, найімовірніше, буде призначено Джеймса Меттіса – 66-річного відставного генерала, який заробив чималий авторитет серед американців насамперед на полях бою, зокрема під час воєн у Перській затоці, Афганістані, Іраку. Американський журналіст Стів Колл у 2011 році провів понад тиждень із Меттісом у поїздках до країн Близького Сходу та Естонії (останній входив тоді в дорадчу команду Барака Обами з питань нацбезпеки). У статті для The New Yorker Колл пише, що Меттіс міг жартувати в дусі "деяких людей прикольно вбивати" (ішлося про ворожих повстанців), але від нього ніколи не можна було почути, наприклад, що треба знову йти війною на Близький Схід чи завдавати превентивних ударів по Ірану. "Меттіс особливо зосереджувався на стабільності, здавався втомленим від воєн задля просування демократії чи ідеалістичних міркувань, але водночас і сентиментальним, коли йшлося про незалежність країн Балтії, непохитно відданим НАТО й несентиментальним стосовно Росії", – пригадує у статті Колл.

Едвард ЛУКАС, "Тиждень"