Дуже хотілося б вірити, що політична катастрофа нашого часу під назвою Brexit не стане реальністю. Як то кажуть, "надія вмирає останньою". Допоки невідомо, яка вона, ця надія, звідки візьметься, коли і як заявить про себе, що й казати про те, чим усе скінчиться.

Не виключено, що новий прем'єр-міністр Великої Британії, розглянувши всі факти та згубні й дорогі угоди, які чекають на країну, вирішить, що потенційні наслідки Brexit надто небезпечні й не можна не запитати про членство в союзі людей знову (або на ще одному референдумі, або на парламентських виборах – особисто я волів би останнє). Адже на цьому етапі виборці, ймовірно, вже усвідомлюватимуть, що прихильники виходу з ЄС ввели їх в оману, і проголосують за те, щоб лишитися. У такому разі економічна й політична ціна зробленого все одно буде вкрай високою. Однак референдум Brexit може виявитися тією безпрецедентно травматичною подією, ба навіть поштовхом катарсису в постімперіалістичному марафоні Британії, на фініші якого країна досягне зрілості сучасної європейської держави.

Проте видавання бажаного за дійсне – запеклий ворог тверезого мислення. Британські прихильники Європейського Союзу, попри всі їхні сподівання на краще, мають готуватися до гіршого. Найперше ми маємо рятувати те, що можна врятувати, від неминучої катастрофи, радше ніж сподіватися, що якимось дивом уникнемо рифів, на які принесло наш корабель.

Отже, не варто голосно наполягати на проведенні повторного референдуму або невідкладних парламентських виборів. Так ми лише покажемо, що не вміємо програвати, і створимо враження, ніби зневажаємо демократію. Можна бути принципово проти референдумів (скажімо, я проти) і вважати конкретно цей плебісцит поганим (знову ж таки, як я). Але якби ми виграли, бажання ухилитися від його правил у нас не виникало б.

Понад те, за час першої кампанії виборці не повірили нашим аргументам. Тепер ми маємо замислитися над тим, щоб змінити мелодію, а не збільшити гучність. Уже очевидно, що аргументи поборників виходу з ЄС були лицемірними, а факти притягнуті за вуха. Те саме можна сказати й про відсутність у них плану на випадок перемоги. Виборці досить швидко дійдуть власних висновків.
Натомість нашим пріоритетом має стати мінімізація втрат для людей. Після референдуму більшає расистських і ксенофобських нападок. Тому ми повинні запевнити понад два мільйони вихідців з інших європейських країн, які мешкають у Великій Британії, що їм тут і далі раді. Для цього доведеться заохочувати широкі маси до солідарності та дружби. Потрібно наполягати на загальнодержавному рівні, що люди, які вже живуть у країні, мають право залишитися незалежно від умов нашого виходу з ЄС. Це також сприяє захисту прав британських громадян, які проживають в інших країнах європейського клубу.

Крім того, необхідно зосередитися на економічних втратах і мінімізувати їх. Найменше зло для Британії зараз – норвезький варіант, адже опції Швейцарії або Туреччини (коли йдеться радше про митний союз, аніж про єдиний ринок) набагато гірші. Потрібно вимагати, щоб прем'єр-міністр, який стане на чолі країни після Кемерона, представив детальний аналіз опцій виходу з ЄС – це в ідеалі, перш ніж буде активовано п'ятдесяту статтю.

Утім, ми не маємо застосовувати підхід "що гірше, то краще". Адже зараз виникає спокуса зловтішатися новинами про втрату інвестицій або перенесення головних офісів компаній із Британії до інших країн. Тактика "А я ж казав!" є зовсім немудрою – чи то на рівні особистого спілкування, чи то на рівні політичної комунікації. Люди більше схильні визнавати власні помилки, якщо їх не звинувачують у них.

Натомість нам слід наголошувати на позитивних моментах, робити все можливе, аби показати нашим європейським друзям і сусідам, що більша частина країни все ж рішуче налаштована на близькі й приязні відносини, хай би яке божевілля на нас не накликали наші політики.

Невдовзі після Brexit політики, що найбільше агітували за вихід Британії з ЄС, хоч як дивно, не виявляють великих політичних амбіцій. Колишній мер Лондона та однопартієць Девіда Кемерона Борис Джонсон заявив, що не змагатиметься за крісло прем'єра. Багатьох такий крок здивував, адже раніше його активна участь у кампанії за вихід частково пояснювалася амбіціями стати лідером партії та Британії в перспективі. Утім, більшість депутатів-торі виступають проти Brexit. Перший тур внутрішньопартійного голосування за кандидатуру нового прем'єра зі значною перевагою виграла міністерка внутрішніх справ Сполученого Королівства Тереза Мей. Серед її суперників міністр енергетики Андреа Лідсом та міністр юстиції Майкл Ґоув. Мей агітувала проти виходу Британії з ЄС, а Лідсом та Ґоув – за. Нового прем'єра Британія має отримати на початку вересня.

Найджел Фарадж – інший лідер кампанії за вихід із ЄС - днями шокував усіх заявою про те, що відмовляється від статусу очільника Партії незалежності Сполученого Королівства, бо його політичну амбіцію, тобто Brexit, реалізовано. "Під час референдуму я казав, що хочу повернути свою країну... Тепер я хочу повернути своє життя", – пояснив він свій крок.

Едвард ЛУКАС, "Тиждень"