На тлі бурхливих політичних подій останнього місяця майже непоміченим, принаймні в Україні, залишилося формування в Берліні, який має статус окремої землі Федеративної Німеччини, правлячої коаліції, до якої входить Ліва партія (Linkspartei), або просто Ліва (Die Linke). Одні політичні експерти вважають цю партію посткомуністичною, другі - неокомуністичною, треті - командою замаскованих комуністів і колишніх агентів східнонімецької Штазі. Втім, навряд чи можна однозначно охарактеризувати ідеологію цієї партії, в якій існує ціла низка течій і платформ: від прихильників ідей лібертаріанства, соціального партнерства та підвищення ролі профспілок - до запеклих ворогів капіталізму та адептів «будівництва нового соціалістичного суспільства з використанням позитивного досвіду «реального соціалізму», тобто того, що існувало в НДР та СРСР. Майже два місяці після виборів у Берліні тривали переговори між соціал-демократами, «зеленими» та «лівими», в результаті чого було сформовано правлячу коаліцію. Правлячим бургомістром столиці ФРН залишився представник СДПН Міхаель Мюллер. Що ж, Ліва партія набрала на виборах до міської ради Берліна 15,5% голосів...
А за рік до цього коаліцію в такому ж складі було сформовано в Тюрінгії. Тільки в цій землі її очолив представник Лівої партії Бодо Рамелов, який і став прем'єр-міністром земельного уряду. Теж не дивно - на земельних виборах «ліві» набрали там 28,2% голосів.
Наразі Ліва партія представлена в земельних ландтагах 10 із 16 суб'єктів ФРН і є впливовою силою в них. А на виборах до Бундестагу 2013 року партія набрала 8,6% голосів, отримавши 64 депутатських мандати. На виборах до Європарламенту 2014 року «ліві» набрали 7,4% голосів, отримавши 7 із 96 відведених Німеччині місць.

Читайте также: Грузовик въехал в толпу на рождественском базаре в центре Берлина

При цьому практично всі політичні експерти погоджуються з тим, що число голосів виборців за Ліву партію та, відповідно, її депутатських місць було б меншим, якби не підтримка з боку низки організацій лівих радикалів - від сталіністів до маоїстів і троцькістів. Самі по собі ці організації є маргінальними, вони не мають жодних шансів на проходження до Бундестагу, Європарламенту чи ландтагів, проте голоси їхніх прихильників стають вирішальними тоді, коли «ліві» балансують на грані проходження до того чи іншого ландтагу. Так, у федеральній землі Гессен Ліва партія не «переповзла» б через п'ятивідсотковий бар'єр, набравши 5,2% голосів, без підтримки її лівими радикалами. І в Європарламенті та Бундестагу «ліві» мали б менші фракції без тіньової підтримки нечисленних, але добре відмобілізованих маоїстів, сталіністів і троцькістів (назагал, це дивовижна й начебто неможлива суміш ідеологічно ворожих одна одній течій, що наводить на думку про не ідейну, а зовсім іншу мотивацію підтримки ними, точніше - їхніми лідерами, Лівої партії).
Отож не дивно, що під вивіскою «лівих» до Бундестагу і земельних ландтагів часом проходять персонажі з відверто тоталітарними поглядами. Так, 2008 року вибухнув політичний скандал, коли обрана за списком «лівих» до ландтагу Нижньої Саксонії Крістель Вегнер в інтерв'ю мас-медіа виправдовувала діяльність Штазі та спорудження Берлінського муру. Керівництво Лівої партії, втім, негайно відхрестилося від Вегнер, виключивши її з партійної фракції в ландтагу. Проте загасити повністю скандал не вдалося: у нинішньому складі ландтагу цієї землі «лівих» немає, вони набрали на виборах лише 3,1%. Та й у федеральному масштабі партія втратила кілька відсотків прихильників. Але з часом такі скандали забуваються, і зараз популярність «лівих» не тільки знову зростає, а й розпочалося входження їх до земельних урядів.

Читайте также: Учителя Берлина могут шокировать подходом к воспитанию подростков

Не дивним є й інше: низка діячів і течій «лівих» перебуває під «ковпаком» таємного стеження з боку Федеральної служби захисту конституції Німеччини, яка постійно відзначає «екстремістські» заяви деяких партійних діячів. Нагляд над всією організацією Лівої партії встановлено в чотирьох західних землях ФРН, контрольованих ХДС/ХСС; практично по всій країні він ведеться щодо «комуністичної платформи» цієї партії з її прагненням повернутися до здобутків «реального соціалізму». Назагал, утім, уся партія орієнтована на «елімінацію приватної власності» ненасильницьким шляхом (цікаво, хто, де і коли погодиться по-ненасильницькому позбавитися своєї власності) і зміну політичної системи на користь самоврядування трудівників - одним словом, партія націлена на те, щоб «подолати капіталізм». Чи знають члени Лівої партії, що вони де-факто керуються сталінським закликом 1928 року, вписаним у програму Комінтерну: «разгромить фашизм, свергнуть капитализм»? Що реалізація цього заклику мала своїм наслідком заміну одного тоталітарного червонопрапорного режиму іншим також тоталітарним і червонопрапорним?

У світлі всього цього не є дивними і засудження «лівими» політики НАТО, і підтримка ними анексії Криму, і заклик зняти санкції з Росії, і виступи на підтримку телеканала «Інтер», і звинувачення України в «шабаші радикалів». На перший погляд, це абсурд: як може Ліва партія підтримувати олігархічний режим Путіна та олігархів України, яким належать «опозиційні» мас-медіа? Проте все логічно: майже всі ліві партії світу й частина лівоцентристів - соціал-демократів і соціалістів - просто-таки закохані в Путіна як видатного борця з НАТО і західним світом. Тож не забуваймо, скільки «ідейних антикапіталістів» та «корисних ідіотів» було вирощено Кремлем та Луб'янкою і до 1991-го, і після 2000-го. Особливо, коли йдеться про Німеччину, на східних теренах якої свого часу зробив кар'єру підполковник КГБ Путін...

Нині російські телепропагандисти багато розповідають про те, що Ліва партія може стати «справді масовою народною альтернативою режиму Меркель» і що вона просто-таки приречена наростити здобутки на парламентських виборах наступного року, а відтак - увійти до урядової коаліції. Знов-таки, бачимо абсурдну на перший погляд, але закономірну з огляду на традиції Кремля та Луб'янки підтримку з боку олігархічної путінської диктатури німецьких прихильників «подолання капіталізму», тобто західної ринкової економіки й політичної демократії. Схоже, ФРН, яка свого часу успішно здійснила денацифікацію, об'єктивно стоїть перед потребою провести декомунізацію...