Була я з львівським Книжковим двориком у Запоріжжі, Краматорську, Херсоні. Запоріжжя все організувало чудово, за другим разом туди потягнулися навіть літературні звьозди. Що їм обшарпаний Палац піонерів у Краматорську чи зимний «Ювілейний» у Херсоні. Ніякого виторгу і обмаль відвідувачів. Почуття меншовартості, не дай Боже, виникне. І не поселять в крутому готелі. Жодна війна, жодна загроза не здатні побороти знавісніле его, яке хоче слави, слави, слави.

Мабуть, я жорстока до цих добрих людей, але вони дуже відірвались від життя, і нічим не кращі від тих обивателів, що вигоцували в День пам'яті Голодомору у нічному клубі у Львові.

У Краматорську було повнісінько дітей. Нам їх довірили. Люди подолали страх перед агентами Мордору, яких аж кишить у прифронтовому місті. При такій ідеологічній політиці, яку проводить влада, існує реальна загроза реваншу. Навіть у нібито патріотичному Херсоні, де з настанням темряви всі люди квапляться додому, бо транспорт погано їздить. Місто, яке вважає, що усім завдячує Потьомкіну і Суворову, взяти буде легко. Бо невдоволення владою для них є водночас невдоволенням незалежною Україною. І лихо тоді її символам - мові, прапору, гімну.

Найбільше доводиться чути від відвідувачів на цих східняцьких толоках - де ви були раніше? Тоді б може війни не було. Це питання до політиків, а не до нас, скромних літераторів та народних майстрів. Щоб увійти у дім потрібно, щоб вас запросили. І взагалі, як казав польський філософ Ян Кот: «Не має значення, що з вами зробили. Важливо, що ви зробили з тим, що з вами зробили». Чиясь рука аж тепер купила лотерейну картку, і приїхали люди, які чесно сказали: «Не можна бути українцем, не знаючи української мови і української історії». Запізно.

Читайте також: Плебс потребує видовищ, і це влаштовує і владу, і суспільство - Галина Пагутяк

Мешканці Херсона і Києва записуються на курси мови, яка в країні є державною, а мова ворога, який вбиває українців, його ідеологія панують на половині споконвічних українських земель.

Не слід чекати прозріння. Тим більше, що це звинувачення, а воно ніколи не сприймається без спротиву. Часу в нас мало. Найперше слід рятувати дітей. Від егоїстичних батьків і від викладачів-сепарів. Місцева влада перетворила міста на свої феоди, саме вона вирішує все.

Якби не війна, нас просто туди не пустили б. Рушійною силою українізації на Сході є бібліотекарі і місцеві підприємці.Не школи, і не університети, бо все це корумповані структури, і дуже консервативні.

Міста цілковито зросійщені, села натомість українські. Преса на сто відсотків російськомовна. Про телебачення навіть нема що говорити. Навіть в українських передачах присутня колоніальна меншовартість.

При владі - флюгери, причому заіржавілі й неповороткі. Вони реагують на зміни в суспільстві тільки, коли на майдан виходять з коктейлями Молотова і розбивають стіни їхніх маєтків. Доти їм нецікава суспільна думка.

Та найгірша правда - це порожні очі людей, які втратили своє коріння. Легкі як перекотиполе, вони котяться українським степом. Я не уявляю, як би я могла жити в Запоріжжі, Херсоні чи Харкові без українського мовного середовища. Як тут самотньо поодиноким патріотам, як їм незатишно.

І не різдвяна зірка їм сяє, а різдвяна свічка з її кволим вогником, який так легко згасити.