В Україні багато критикують політиків, часто справедливо, але чи є ми самі настільки ж ідеальними, як вимагаємо від них?

І чи збірний образ ідеального українського політика зустрічається в природі?

Він напевно має бути ідеально чесним, сім’янином, освіченою людиною і бійцем одночасно. Адже від опозиційних, зокрема, політиків хочуть щоб вони  “продукували смисли” та успішно билися в сесійній залі проти депутатів з більшості. Такий собі гібрід Чака Норіса та Вацлава Гавела. Якщо це можливо, то покажіть. І чи є хтось сам таким?

Погано, коли в партіїні списки включають бізнеменів, потенційні “тушки”. А хто з українців готовий з власної кишені фінансувати партії, щоб вони не були залежними від олігархів?

При цьому, будемо відверті, українці взагалі не хочуть включатися в процесс. А будь-які позитивні зміни неможливі без підтримки знизу. Досвід інших країн показує, що для виходу на вулицю лідер, якому б “повірили”, потрібен далеко не завжди.

Українці із задоволенням пережили революцію перед монітором свого комп’ютера. Тому що не хочуть брати на себе відповідальності. Процитую тут користувача Facebook Kostyantyn Levin: "В Україні не буде так, як в Туреччині, тому що українцям потрібен вождь, який поведе. Вождь потрібен для того, аби він узяв на себе всю відповідальність. Брати за себе самих відповідальність українці поки що не готові. Ті, хто був готовий, давно звідси повиїзжали".

В Україні також стало звичкою гратися зі словом “інтелектуали”. Напевно, це престижно – відчувати себе причетним до такого статусу. От тільки інтелектуал – це не просто освічена людина, яка красиво пише або говорить. Це особистість, яка вміє йти на конфронтацію та “рвати шаблони”, якщо хочете.

Знову з мережі: "В совке (постсовке) интеллигенция - прослойка ( нечто между ...), а в свободном мире мире интеллектуалы - конкретные ( отчаянные и дерзкие) . Как говорится, почувствуй разницу".

Інтуітивно ближчими є “інтелектуали” старшого покоління – Гузар, Костенко. Можливо і тому, що на відміну від більш молодших поколінь у них нема необхідності самостверджуватись за рахунок своєї публічності?

І ще в тему, Taras Ganzha: "Українське культурне середовище, за винятком дуже окремик випадків, продуукує суцільну імпотенцію. Революції відбуваються на тлі культурного цунамі, але нам лишається споглядати відплив".

Здається, у нас вже вдосталь набудувано “рефлексій” та “візій”. Чи не час злітати з хмар, ставати простішими та по-троху ламати цей негативістський фон в суспільстві. Не дивитися на політиків як на осіб, які за визначенням щось постійно винні, а робити альтернативу для всіх.

Адже інтелектуали, якщо вони є, – це самодостатня категорія. Тільки самодостатня не  лише в розмовах, не лише запереченні, і не лише в критиканстві.

Євген БУЛАВКА 

Эрдоган поплатился за гражданскую войну в Сирии

Олександр Турчинов. Що ще треба зробити владі?

«Апатична і безхребетна маса заслуговує такої влади», - Ар`єв про нечисельність акцій Опозиції

«А наших людей, хоч головою - хоч по голові....», - Бригинець про заворушення у Турції