"За тобою Морозенко вся країна плаче..."

Десь тижня два нічого не пишу у фейсбук.

Втомився від віртуальної істерії про "суцільні зради" в країні.

Але хіба може бути по-інакшому в країні якою керують меншовартісні представники пост і водночас неоколоніальної псевдоеліти?

Це як "мудро" треба було урядувати, щоб в умовах трьохрічної війни та російської агресії понад 51% українців вважає росіян братами і не вірить у можливість війни з Росією.

Звісно даються взнаки деформаційні процеси зміни масової свідомості внаслідок кількасотрічного колонізаційного рабства, але водночас це найвиразніший показник політики нинішньої влади в умовах тотальної, передусім світоглядової війни.

Читайте також: Россия не может уничтожить Украину оружием и пошла другим путем

Політики провальної, капітуляційної, трьох річним трендом якої є "какая разніца", у той самий час як "брати наші Каїни" різко погіршили своє ставлення до українців та України.

Але писати встонадцяте про цю прогнозовану і очевидну зраду не хочеться.

Нам все одно треба вести війну з відвічним ворогом. Війну що триває останнє тисячоліття. Війну яку не виграти за день. Війну, яку передусім потрібно виграти в мізках.

А тут потрібна твердість, впертість, віра і оптимізм.

Попри все і всупереч усьому.

І крім нас цього ніхто не зробить.

Тому "лупаймо цю скалу", а Перемога буде.