Я хотів би поговорити на тему, котра начебто сама собою зрозуміла - про інформаційний простір України. Кладемо запитання: а яким він повинен бути? Які програми повинні лунати в інформаційному просторі - на телеканалах, радіо, в газетах, журналах? Яка мова, про що повинні говорити, які пісні, що саме важливо для молодшого покоління, юнацтва?

Іноді можна почути на Центральній Україні, чи навіть на Заході: так нічого страшного, що я слухаю російську музику, нічого страшного, що я іноді переключаю на російські новини, все рівно я українець, всередині я ним залишаюсь, і нічого не зможе зруйнувати, ніяка інформація ззовні.

Знаєте, я б хотів провести паралель. Ми нещодавно повернулися зі Станиці Луганської, де встановлювали радіоточку для армійського радіо "АрміяFM". Проект, з одного боку, має все - підтримку Генштабу, на законному рівні. То є ініціатива Сергія Лисенка, документаліста фронтового, за підтримки фонду "Мир і ко", Мирослава Гая, нашої фронтової капеланії, за співпраці з ЦСО (цивільне співробітництво), через них - і з Генштабом. Але. Хто займається цими питаннями, і як потребу в тому сприймає місцеве населення?

Перш за все, такі речі повинні робитися на рівні держави. А вони зараз робляться з ініціативи та за підтримки волонтерів. Вони вкладають кошти, вкладають свій час. Вони купляють, вони везуть, вони іноді з труднощами, але встановлюють. Це є позитивна сторона монети. Як сприймає народ, місцеве населення? От, мені пригадується: підходять місцеві фермери, а там в одного з них на підприємстві встановлення проходило. Каже: Боже, як добре! А які канали буде показувати? Кажемо - це радіо. О Боже, тільки радіо? Як нам потрібно телебачення! Як нам, каже, потрібне українське телебачення, хоча б що-небудь бачити, що робиться в нас у державі.

Можна зайти в інтернет. Але не всі мають таку можливість. А через радіо, телебачення з російського боку вони (росіяни та бойовики так званих ДНР-ЛНР) просто-напросто формують світогляд тих людей. Вони руйнують український дух. Вони навіть пригашують ту іскру української культури, котра відроджується. Але... Беззаперечно, багато що робиться в тому напрямку, і втішають слова, наприклад, того ж самого фермера, котрий каже: зараз, завдячуючи багатьом чинникам, місцеве населення, все ж таки, зрозуміло, що таке Росія.

Зрозуміло, що таке "руській мір". Вони зрозуміли, що там іде, вже протягом століть, руйнація - несеться як для українського народу, так і для інших народів, землі котрих вони загарбали чи знищили. Знаєте, мені там ще дуже сподобалася розмова з молодим хлопчиною, років 25, Андрій.

Він підійшов і почав ставити запитання, не даючи можливості дати відповідь. Він почав мені говорити (а він сам психолог) про те, наскільки важливо, щоб людина чула і бачила те, що повинно формувати її світогляд, як члена суспільства. Наскільки важливо, щоб вона бачила і чула те, що буде формувати її як особистість. І це був місцевий молодий чоловік. Беззаперечно, дуже гарно, дуже приємно, і приємно вражає, що, навіть не дивлячись на те, що наразі інформаційний простір заповнений, особливо там, на Сході, російським продуктом, народ просинається, шукає... І відроджується нація, відроджується, дійсно, ота українська родина. Я скажу так: завжди, протягом віків, ворог, не маючи можливості зруйнувати нас збройним шляхом, намагався руйнувати зсередини. Намагався чвари, роздори, непорозуміння сіяти, а, перш за все, - комплекс меншовартості та неповноцінності. Якщо ми пройдемося в історію нашого народу, його відносин із московською імперією (та нехай навіть і з якоюсь іншою, а в даному випадку іде мова саме про московську), побачимо, наскільки вони намагалися зруйнувати українську культуру... Перш за все, вони руйнували, спалювали монастирі, де друкувалася українська книжка. Вони знищували або переманювали, купляючи провідних мужів українського суспільства, котрі могли формувати якусь науку того часу.

Читайте также: О тайной жизни российских телеканалов. ВИДЕО

Те саме відбувається зараз. Те саме відбувається через російські новини, російське телебачення, через російську пісню. До мене також був підійшов там, у Станиці Луганській, один чоловік, котрий хотів просто поділитися, на його думку, гарною піснею. Показав мені кліп. На жаль, я не пам'ятаю прізвища виконавця, але...

Український виконавець, колишній афганець, виконує пісню в середовищі військових. Що ви скажете? Це ж добре, це ж гарно, сказав він мені. Відповідаю: давайте, прослухаємо ще раз. У пісні наголос вклався на братовбивчу війну. В пісні наголос вклався на втомленість від проливання крові. Загальний стан психологічний після прослухування тієї пісні був такий, упадаючий, стан якогось розпачу.

Це недопустимо для воїна. Ми повинні говорити воїнові - у пісні чи словами - про те, наскільки священний його обов'язок, наскільки величний обов'язок воїна, котрий захищає свою землю, свій народ, свою державу. Дух повинен підніматись ввись, а не упадати, це перше. По-друге, в тій пісні, як я вже сказав, клався наголос на братовбивчій війні. Я перепрошую: коли сусідня держава-злочинець приходить на землю і руйнує, вбиває - яка це братовбивча війна? Коли я це сказав, він відповідає: але ж мої друзі, з котрими я ріс, вони по ту сторону барикади. Завжди, коли агресор, орда, в Середньовіччя, чи пізніші вже загарбники - в 40-ві, в 20-ті - приходили на нашу землю, знаходилися ті, хто продавав свою землю, свого побратима. Завжди знаходилися яничари. Але то був не брат, з котрим я ріс. І боротьба з ним була не братовбивчою війною. Це були люди, котрі продавали своїх побратимів, свою землю і свій народ. Це були яничари, запроданці, зрадники. І воїн воював не з братом, а із загарбником, з імперією, захищаючи свою землю і свою державу. Тому надзвичайно важливі такі тонкі, з першого погляду, моменти. Чому, запитаєте ви. Та тому, що вони формують думку суспільства. Вони формують думку воїна, думку особистості. І від того, наскільки це все буде прораховано, залежить, наскільки потужне державотворче русло в українському суспільстві буде.

А це залежить від нас із вами. Це залежить, в першу чергу, від того, що буде лунати в наших телевізорах, що наші люди будуть бачити з телеекранів, яку пісню вони будуть чути з радіоприймачів. Яку пресу вони будуть читати. Що будуть бачити, заходячи на наші блоги, заходячи на сторінки й таке інше. Це є складний процес, процес на роки, але життєво необхідний. Процес духовно-патріотично-виховної роботи.