«Майбутнє вже не таке, як раніше» (The future ain't what it used to be). Це відомий вислів зірки американського бейсболу Йогі Берри. Американці його люблять і за спортивні досягнення, але, можливо, ще більше за дотепні репліки-парадокси. Рік тому британський журнал The Economist розпочав свій випуск, присвячений 2016 року, саме з цитати про «майбутнє, до якого ми не звикли».

Журналісти, можливо, до кінця не усвідомлювали, наскільки був влучний їхній вибір репліки. Що більш точно може охарактеризувати парадокси світової політики, як не фраза-парадокс? Гортаю зараз сторінки The Economist річної давнини і розумію, що минулий рік став не лише роком парадоксів, але і роком шоку. «Британці вирішать з невеликим відривом у голосах залишитися в Європейському Союзі». Так називається стаття, присвячена Брекзиту. Прогноз збувся з точністю до навпаки. «Кампанія буде жорстокою, дорогою...» - це про президентські вибори в США; нібито все вгадали, але у цій статті немає навіть згадки про Дональда Трампа.

«Майбутнє вже не таке, як раніше». Ця цитата ще більше стосується наступного року. Рік, що минає, нас навчив бути готовими до найнеочікуванішого результату. Він дав нам чимало уроків зовнішньополітичної мудрості. Інша справа: чи засвоїли ми їх?

Читайте также: Типова канадська провінція - яка вона? ФОТО

Перший урок: не панікуй! В України надто багато було передчасного панікерства. Вихід Британії з ЄС сприймався ледве не як катастрофа, яка призведе і до розвалу Євросоюзу, і до припинення підтримки українців з боку європейців. ЄС не розвалився, підтримка триває - санкції проти Росії подовжено ще на півроку. І хто його знає: можливо, модель відносин Британія-Євросоюз у майбутньому стане зразком для співпраці України з ЄС. У вересні цього року мені випала нагода брати участь у круглому столі в Києві, присвяченому Брекзиту - головним його гостем став мій давній друг - онук Вінстона Черчилля Ніколас Соамс. Чимало з українських політиків, дипломатів взялися за повчання британського гостя: розказували про те, що Британія втратить свій вплив; про загрози для майбутнього ЄС і тому подібне. Відповідь Соамса, який сам був не в захваті від рішення співвітчизників, зводилася до однієї ідеї: припиніть вимальовувати апокаліптичні сценарії; Брезкит іще не відбувся, адже йдеться про процес, який вимагає часу. Не можна одномоментно розірвати співпрацю, яка базується на договірній базі з сорокарічним стажем. Українцям потрібно припинити повчати, а вчитися самим: головне ж - навчитися слухати інших. Панікерство походить від браку знань, емоції беруть гору тоді, коли розум відпочиває.

Другий урок: спілкуйся не лише з тим, з ким подобається! Україні варто вести діалог не з тим, з ким подобається, а з тим, з ким це потрібно для інтересів держави. Категорично неприйнятним був курс української влади на зміцнення діалогу з Демократичною партією США і на відповідне ігнорування республіканців. Сьогодні мусимо пожинати врожай такої недалекоглядності: США і Росія намагаються відновити діалог. Що маємо робити далі? Дивіться урок перший: насамперед - не панікувати і тим більше не вішати ярликів на нову адміністрацію! Одних телефонних перемовин з обраним президентом США явно замало. Особливо, коли та ж Росія веде масштабну дипломатичну гру з налагодження співпраці з новим лідером Штатів усіма можливими способами.

Приклад із підтримкою Гілларі Клінтон показує, що в Україні не зрозуміли глибину змін у світі. Нас поки що може виправдовувати тільки те, що не лише українці цього не збагнули. Період, коли Україна могла виставляти рахунок іншим країнам із переліком побажань, давно минув. Проект демократизації, який успішно розпочався після краху Радянського Союзу і в який провідні західні держави інвестували мільярди доларів, численні зусилля, підійшов до фінішної прямої. Подобається нам це чи ні, але світ опинився на етапі переосмислення цінностей. Лише розуміння цих процесів дозволить Україні вписатися в новий порядок денний, залишитися цікавою для сильніших партнерів. Боюсь, аргументу «ми захищаємо цивілізований світ» не достатньо.

Читайте также: Одно большое "но" к истории с доктором Лизой

Третій урок: не радій завчасно. Україна зробила все для того, щоб заслужити безвізовий режим із Євросоюзом. Кожне нове рішення кожної інституції сприймалося в Україні як надзвичайна перемога дипломатії. У результаті дійшли до того, що святкувань було вже чимало, а головного рішення щодо безвізового режиму і досі немає. Маленькі перемоги - це добре, але не варто себе постійно обманювати, тому що розчарування виявляться ще сильнішими.

Четвертий урок - нідерландський: до гасіння пожежі готуються задовго до пожежі! Референдум у Нідерландах щодо Угоди про асоціацію став ще одним цьогорічним шоком. І хоча самі нідерландські політики говорили українським колегам: цей референдум не про Україну, а про довіру до Євросоюзу, все одно чимало українських діячів вирушали до Гааги з численними просвітницькими вояжами. Ефект від таких поїздок наперед був відомий і рівнявся нулю. Адже довіра на суспільному рівні вибудовується десятиліттями. Українські ж політики вирішили все зробити наскоком, за пару тижнів. Звичайно, що ворогам України в умовах слабкості західних демократій працювати набагато легше: провокативні ідеї швидше підхоплюються пресою; стомлені від брехні політиків пересічні нідерландці чи французи шукають альтернативу і здебільшого знаходять її в маргінальних ідеях. Позитивний порядок денний завжди вибудовувати важче. Але Україна має бути готовою, що таких нідерландських референдумів у майбутньому буде ще чимало, а тому українцям потрібно працювати не лише на рівні політичних еліт, але і на рівні суспільств. І не тоді, коли умовний референдум уже оголосили - у цій справі потрібна послідовність, якої Україні завжди бракувало.

П'ятий урок: бережімо те, що маємо! Нинішній рік запам'ятається також і небаченим загостренням відносин між Україною та Польщею. Спроби вищого керівництва України вийти на довірливий діалог із польською верхівкою так і не увінчалися успіхом. Найприкріше, що Україна втрачає підтримку не лише з боку істеблішменту Польщі, але і польського суспільства. Якщо ми не можемо заручитися підтримкою громадян країни, яка себе позиціонувала як друг України, то як тоді розраховувати на розуміння німців чи італійців? До 25-річчя дипломатичних відносин двох держав я оприлюднив п'ять кроків для примирення України та Польщі. Можливо, якби українські політики менше конкурували з допомогою заяв, хто більше винен, а виходили з ідеями про поглиблення партнерства, то виникало б менше непорозумінь і в двосторонній співпраці. Інакше такими темпами ми втратимо старих друзів, а нових не здобудемо.

Ми повинні навчитися проводити свою політику максимально раціонально - холодний розум і розрахунок мають стати вирішальними у наших кроках. Підхід «а може, пронесе», який, схоже, визначав зовнішню (і не тільки) політику України в останні 25 років, варто залишити в минулому. Здавалося б, агресивна підступність сусіда в 2014 році мала нас загартувати надовго - зробити готовими до будь-якої спонтанності в світовій політиці.

Читайте также: Создана карта мирового бездорожья. ФОТО

Ми входимо у світ, де егоцентризм ставатиме визначальним підходом зовнішньої політики. У такому світі буде ще складніше ухвалювати рішення, бо прагнення поглибити відносини з такими партнерами може часом вступати в конфлікт із власним інтересом.

Наступний рік майже напевно буде не менш парадоксальним і непередбачуваним. Нова адміністрація в США. Новий президент у Франції. Вибори в Німеччині. Україна входить у нову реальність із надвисокою непрогнозованістю. Це означає, що влада повинна завжди мати у своєму розпорядженні кілька варіантів рішень - і в разі сценарію «А», і сценарію «Б» - зрештою, усіх літер алфавіту, якщо цього вимагає інтерес України.

Якщо ми хочемо, щоб новий рік приніс менше неприємних сюрпризів, варто просто до них підготуватися - і зреагувати найкращим чином, можливо, навіть на випередження. Було би добре, якби винесені уроки та помилки останніх років допомогли нам у цьому.