- Забути Крим. А хто сказав, що Путін сприйме це як поступку України? Для нього питання Криму "закрите." Позиція України з цього питання його не турбує. США - так. РФ хотіла б і прагне, щоб США та решта міжнародної спільноти визнали окупацію Криму законною анексією. Але з позиції відносин з Україною визнання Криму російською територією не буде сприйняте Росією, як поступка з боку України, оскільки з їхньої точки зору, це вже і так факт, який Україна не здатна змінити. А якщо США визнають законною анексію Криму (що навряд, як би не розпинався Кісінджер), то позиція України тим більше не турбуватиме РФ.

- Забути про членство в НАТО. Ну, правильно пише В.Пінчук, що членство в НАТО нам в середньостроковій перспективі не світить. Але це ж знає і РФ. То чому РФ, знаючи, що Україна не зможе стати членом НАТО, "проковтне" рішення України офіційно відмовитися від членства в НАТО як поступку? Кого ми намагаємось так по-дитячому обманути? Про "технічні" аспекти цього рішення я вже мовчу - Україна зможе переглянути його будь-коли. Яким чином США чи НАТО може "дати слово," що Україну не приймуть до НАТО - це теж не просте питання.

- Забути про членство в ЄС. Та те саме, що і з НАТО. Забути потрібно не про членство в ЄС, а про те, що ми зможемо переконати Росію, що їй вигідно, щоб Україна відмовилась від того, чого у неї реально і так немає.

Читайте также: Чем плох план Пинчука для Украины

Насправді Росію можуть цікавити лише дві речі, які могла би зробити Україна:

- виконання Мінських домовленостей у тому вигляді, як є;

- відмова від Угоди про асоціацію з ЄС (або щонайменше скасування домовленості про Зону вільної торгівлі)

Чому? Тому що обидві передумови вкрай важливі і визначальні з точки зору встановлення повної політичної та економічної залежності України від Російської Федерації. А це і є мета РФ.

Загалом найслабшим місцем усіх старих чи по-новому озвучених планів "врегулювання" чи то американських, чи то ніби українських, які передбачають низку односторонніх політичних та економічних поступок України перед РФ в обмін на мир є те, що ніхто з авторів не пояснює, а що ж хоче Росія і Путін? Чому це мало би спрацювати? Хто запитав Путіна?

І поки пропозиція про мир Путіним не озвучена, будь-які публічні дискусії на тему "чим би там могла в односторонньому плані пожертвувати Україна" є шкідливими.

Читайте также: Заводюк: Путин на сегодня - главный лузер мировой политики