Щодо Пінчукового плану "миру". Читаю сьогодні цілий день різноманітні обговорення цього плану.

Як на мене, більшість коментаторів гублять принципову обставину.

Більшість пунктів цього плану вже реалізовано на практиці.

Зокрема, окупація Криму визнана всіма де-факто. Звісно, існують обмеження, але вони не заважають російському режиму там більш менш комфортно існувати.

Читайте також: "Компромисс" стал причиной трагедий в Украине. Мы можем эту ошибку повторить

Найочевидніший факт цього визнання - українські прикордонники на адмінмежі з Кримом. Є прикордонники - є кордон.

Далі. По НАТО і ЄС. Зрозуміло, що у короткостроковій перспективі ні туди ні туди ми не вступимо. Нас просто не візьмуть. У НАТО - із ситуацією щодо Росії. У ЄС - з аналогічних причин, та й тому, що ми - найбідніша країна Європи.

Фактично, залишається питання виборів на Донбасі та зняття частини санкцій. Але тут - це питання волі Росії. За найменшого бажання вона могла б це все реалізувати, але не хоче.

Отже. Частина пунктів "плана Пінчука" уже реалізовані, а частина - можуть бути реалізовані за бажанням Росії. Але бажання, очевидно, немає.

То чи може це все справді принести "мир", якщо досі цього миру так і не настало?