Перша світова війна була початком змін, що змінили світ. Однак саме революції та боротьба народів за самовизначення не дали цій війні закінчитися звичним переділом сфер впливу, як це було у багатьох попередніх війнах. Ідеологічні вподобання призводили до тисяч смертей та створень химерних держав. Через це будемо повертатися до аналогій знову і знову, бо і тоді, і зараз хибні переконання призводять до катастрофічних наслідків.

Як і сто років тому, в Україні існує прошарок людей, які свято переконані у тому, що всі люди на землі хочуть миру, добра та любові. І тільки деякі, «погані», псують цілі народи чи країни. Так, керівники УНР були настільки впевнені у тому, що учасники Лютневої революції у Петрограді хочуть мирної, демократичної «оновленої» Росії з рівноправними народами, що майже рік не могли сформулювати поняття незалежної України. А крім того протягом цього року знищили власну армію, що мабуть і було основною причиною поразки Революції. Бо не тільки міжусобиці відіграли свою роль у перемозі безграмотного російського плебсу, а й відсутність елементарного захисту від ворога - бо ж «не росіяни вороги, ми з ними побудуємо нову демократичну Росію, а тільки комуністи». Через це мали потім «друзів» з боку Денікіна чи Врангеля.

Нерозуміння реальної ситуації призводить до негативних наслідків. Постійне вказування деяких теперішніх лібералів та «правозахисників» на те, що «треба змінити Росію», «треба, щоб російський народ скинув Путіна, і тоді ми зможемо говорити про примирення», «не можна забороняти опозиційний російський канал, навіть якщо він порушує українське законодавство» - і є цим нерозумінням. І навіть інфантильністю.

Читайте також: "Ігри великих": як Україні не загратися в гру, що не відбудеться?

Путін не прилетів з Марса. Він сам не захоплював Крим і не вбивав тисячі людей на Донбасі, він не літав бомбардувати Алеппо. Це робили звичайні солдати, сини звичайних громадян. Тих, які люблять вчити усіх навколо, «как обустроить жизнь». І навіть якщо декілька одиниць з більше ста мільйонів любителів «бояришніка» будуть говорити, що вони проти війни, що «Крим - це Україна», а Путін - сатрап, якого треба скинути, то наступними їхніми словами будуть «ви неправильно робите... те і те». І так само будуть вчити, як любити Україну, бо взагалі, мишебратья. Так-так, це не тільки 86-90 відсотків «русскіх» так говорить, а цілком ліберальні опозиціонери. І згодом все знову повертається до дружби, а там і русскій язик, навіщо кордони, навіщо НАТО, Севастополь - город русской слави і т.д.

Бо не існує добрих ворогів. Громадяни РФ привели до влади Путіна і ко. І підтримують його одноголосно і одностайно. Російська Федерація - агресор і ворог. А країна - це громадяни, люди, вороги. І це треба вже сприйняти і зрозуміти.

Бо інфантильна дружба з тим, хто завтра буде вказувати, якою мовою розмовляти і як називати міста і села, який напрямок обрати - шлях до чергової катастрофи.

Навіть якщо він мило усміхається і співає пісні «скажи, чей Крым» і пускає сльозу на Майдані.