Дійсно збиралася їхати у Давос та брати участь в українському сніданку, який організує Фонд Пінчука. Рішення їхати було пов'язано з багатьма причинами.

Перша й основна – якщо є майданчик високого рівня, де можна заявити про позицію України, треба його максимально використовувати.

Читайте також: Хто у Давосі їстиме з рук олігарха Пінчука?

Друга – пов'язана з резонансною статтею у WSJ. Я, як і більшість українців, із тезами цієї публікації незгодна. Про це я заявляла і в соцмережах, і розширено представила своє бачення у статті у "Дзеркалі тижня". Тож мала намір там іще раз чітко висловити свою позицію, позицію як влади, так і суспільства.

Але згодом стало зрозуміло, що тези цього так званого "мирного плану" вже взяла на озброєння російська пропаганда. Вона намагається демонструвати, нібито частина української еліти готова відмовитися й від Криму з Донбасом, і від інтеграції в ЄС і НАТО заради примирення з агресором. Це робиться, щоб поставити під сумнів нашу єдність.

І це все – напередодні можливої зустрічі Путіна й Трампа. Певно, щоб показати, що Україна такий варіант може розглядати і навіть погодитися на нього. Цю думку напевне підтримують симпатики Кремля на Заході.

Враховуючи все це, український сніданок може бути використаний для легітимізації цієї дискусії. А тому сам факт моєї участі у ньому може видаватися частиною цього процесу.

Читайте також: "Компроміси" Пінчука – це примітивно змонтовані у Кремлі пропозиції Києву

І найголовніше – за моїм відчуттям переважна більшість українського громадянського суспільства не дає мені мандату на представлення позиції України саме на цьому заході.

Після таких роздумів і вирішила відмовитися від поїздки.