Сьогодні з приватної розмови я дізналася про одну пікантну штуку - мене, як хронічного іроніка та любителя парадоксів, вона "надихнула" на цілий день

Отже, слухайте. В окупованому Донецьку існує кількасот осіб, які продовжують жити в цьому місті та "працюють" в управлінні Донецької залізниці. При цьому частина штату цього управління переїхала на українську територію (до Костянтинивки чи десь у ці краї) - хто хотів, той і переїхав. Але більша частина штату - залишилася там, де й раніше, тобто у Донецьку, в тій самій будівлі.

Роки півтора тому тій більшій частині "наполегливо запропонували" написати заяву щодо переходу під управління ДНР. Усі радісно й написали. І перейшли.

Але (от западло!) ДНР не виплачувала зарплати. За кілька місяців почалося народне обурення. Як би не любили залізничники "своїх", у якому би патріотичному екстазі не заходилися - а їсти захотілося.

Дивіться також: Предатели Украины. ФОТО

Думали-думали вони, як зарадити біді, та не вигадали нічого кращого, як звернулися до України. А Україна взяла і не відмовила. Написали ці сотні людей нові заяви, попросили, щоб "хунта" взяла назад.

Виплатила Україна їм заплату за ті місяці, що вони "пропустили", коли були під ДНР. З усіма додатковими преміями, надбавками і т. д., щоб нікого ж не образити.

І зараз продовжує платити за тими ж ставками, що й усім залізничникам - а в цій галузі цілком гідні, як для держпідприємства, зарплати.

Жодну людину не звільнили, всі залишилися за тими самими столами, що й у 2013 році - ну, крім тих, хто сам не захотів або кудись виїхав. Це при тому, що раніше було на тій залізниці по кілька тисяч вагонів на день, а зараз - ледь-ледь нашкрібають на пару сотень. І це ті вантажі, що перевозить ДНР, а не Україна.

Читайте також: Навіть якщо зрадників більше: чому маємо повернути окуповані території

Сотні людей, під тисячу. Більшість - з вищою освітою, все ж таки, управління залізниці, не колгосп. Отримують високі зарплати за те, що нічого не роблять. Цілими днями сидять і лають "хунту" та "майданутих". Як то кажуть, "мають час та мають натхнення".

Ось я тепер думаю - зрада це чи перемога? Як це концептуально інтерпретувати?