В Youtube з'явилися записи, на яких можна побачити реакцію мешканців Криму, коли в приміщенні раптово починає грати гімн України.

Під цими роликами підписано, що хакери зламали сервер спостереження та за системою внутрішнього сповіщення почали транслювання. Офісні менеджери, продавці, лікарі, вчителі реагували по-різному: хтось дивувався, хтось навіть радів, були ті, що робили вигляд, що нічого не чують, а хтось із острахом озирався та вибігав зі приміщення.

Дивилась майже автоматично – ну що такого може вразити в цьому випадку? Не впевнена, що реакція людей у будь-якому містечку чи селищі вільної України була б інша. Чи хтось реально думає, що всі продавчині вмить кинули б лузати насіння та поклали б руку на серце, почавши співати? Але одне відео зачепило. Бо на ньому була дитина, в серці якої жодні російські окупанти не змогли вбити гідність та любов до Неї...

Звичайний клас у кримському містечку. Несподівано починає грати гімн, діти як діти, починають гомоніти, перемовляючи один до одного. Вчителька ніяковіє та намагається втримати дисципліну. Але один хлопчик показує всім: тихіше, не смійтесь, не гомонить! А потім починає терти очі. Він не може стримувати сліз, бо звучить гімн його країни, розлуку з якою від гостро відчуває саме зараз – коли навкруги усі її паплюжать та зневажають. Якісь активні дівчата тягнуть руку вгору, тицяють пальцями на хлопця, що плаче.

Читайте також: Окупований Крим – ганьба для Росії та росіян

"Нащадки КГБ-стів", – пишуть у коментарях глядачі. "Вони просто діти, політика ні до чого", – відповідають інші. Хтось переймається долею дитини, батьків якої тепер, звичайно, потягнуть на допити. Деякі намагаються зрозуміти, що саме так вразило хлопчика, коли зазвучало "Ще не вмерла в Україні...": спогади, надія, сімейні переконання, які не можна показувати... Багато пишуть, що це фейк – просто відео якогось уроку змонтували зі звучанням гімну, й до патріотизму це немає жодного відношення. Навіть якщо мають рацію всі – відео змонтовано, це просто діти, що хлопчина заплакав з якихсь своїх причин, та й зовсім нема про що говорити, я вважаю, що є...

Це навіть не запитання, це ствердження – в окупації лишилися люди, що чекають на повернення України.Ось такі – що плачуть, коли чують звернення українською мовою, що змушені ховатися за псевдо в соцмережах, замість прізвищ вказуючи "Українка" чи "Патріот", добу їхати через блокпости, щоб опинитися на концерті "Океану Ельзи". Знаю точно – багато, бо лишатися на окупованій території можна з різних причин: літні родичі, тотальне безгрошів'я, навіть бажання довести, що вони на своїй землі й не будуть тікати. Один мій знайомий сказав: "Коли в мій Донецьк зайдуть українські танки, треба ж буде, щоб хтось їх там зустрічав!"

Читайте також: Як у Зміївці на Херсонщині меморіал "Борцям за волю України" споруджували. ФОТО

Кілька днів тому розмовляла з комбатом одного з підрозділів, що тримають оборону на донецькому напрямку. Там, де до ворогів не кілометри, а метри. Воює третій рік, бачив на власні очі всі найгарячіші точки цієї війни. Він із Дніпровщини, а батьки його дружини живуть на окупованій території. Він та їхній син – служать у ЗСУ. Розказує про тих, кого вони ніколи не бачили: "Якщо б не ті "очі" наших таємних помічників, тримати оборону було б важче". Партизанський рух, що б не казали скептики, на Донбасі дуже потужний. Чи для того, щоб у це повірили диванні експерти, треба викласти фото в "Однокласники"?

Та чи потрібно відвойовувати території саме заради такого хлопчика, якщо там, може, як у класі,15 байдужих дітей, два стукача і один патріот? Впевнена – так: міжнародними санкціями, економічними важелями, бойовими діями, за ситуацією. Але обов'язково повертати, навіть коли байдужих та відвертих зрадників у рази більше. Не треба лічити кількість, перераховувати, багато чи не дуже, треба просто захищати свою країну. Тому що інакше ми станемо зрадниками. Бо нам буде байдуже, чому плаче якийсь хлопчик...

Єлизавета ГОНЧАРОВА, "Тиждень"