Лідерство - важливий і невідємний елемент будь-якого суспільства. Чи не кожен народ має свої соціокультурні особливості, які впливають на стиль лідерства та постаті національних героїв. Україна майже усе ХХ сторіччя була окупована, часом кількома імперіями з дуже різними парадигмати розвитку. Період окупації визначав течії в культурі, мистецтві та безумовно в лідерстві, пише у своєму блозі для Львівської бізнес-школи УКУ екс-заступник міністра оборони, радник міністра інфраструктури та голова наглядової ради благодійного фонду «Бібліотечна країна» Юрій Гусєв.

Лідерство радянської доби можна охаректизувати усталеною з тих часів фразою «я - начальник, ти - дурень». Цінністю того часу було стати начальником, бо саме посада визначала роль особистості в суспільному житті. Радянська комуністична ідеологія замінювала цінності та принцими у колективах, які не можна було називати командами. Саме колективи та їх начальники стали основою будівництва комуністичної партії СРСР та радянської влади на 1/5 Земної кулі. Вищі партійні школи, які пізніше змінили вивіски на Академії державного управління, вчили маніпулювати масовою свідомістю та забезпечувати колективний осуд людей з іншою точкою зору. Система радянського лідерства базувалась на відборі лояльних ще у радянських вишах, де такі активісти ставали комсомольськими лідерами та забезпечували собі кар'єру в обкомах партії.

Читайте также: Последний шанс украинского среднего класса

Саме таку систему колективізму та начальництва Україна успадкувала в 1991 році, здобувши незалежність на залишках Радянського Союзу. Колишній республіканський партійний начальник стає Першим Президентом України, парторг одного з найбільших в країні заводів стає Другим Президентом - і це визначає не лише вектор розвитку молодої країни та суспільства наприкінці ХХ - на початку ХХІ століть, а й стиль управління та лідерства. Україна змінюється. Суспільство усвідомлює, що начальник і лідер - то не тотожні речі. Керівництво передбачає модель домінування за формулою «начальник-підлеглий», а лідерство - це співробітництво, яке грунтується на спільних цілях та цінностях за формулою «лідер-послідовник».

Перехід до ринкової моделі в економіці наобмінно позначився також на свідомості українців. Люди починають вільно висловлювати свою точку зору, виходять на протести та відстоюють свої права. Формується новий для України середній клас, який складають малі та середні підприємці та інтелигенція. Саме середній клас не погодився з фальсифікаціями та вийшов на Майдан Незалежності взимку 2005 року. Більшість з нас у результаті отримала глибоке розчарування, але це був гарний урок. Розуміння слів Махатми Ганді: «Якщо прагнеш змін - стань такими змінами», - прийшло вже пізніше. Розуміння того, що лідерство, у першу чергу, відповідальність та служіння, приходить лише тепер, коли Україна потребувала підтримки кожного, коли добровольці та волонтери своїм життям, здоров'ям та останніми ресурсами стримали ворога на Сході і залили фундамент нової державності з принципово іншими європейськими цінностіми та усвідомленим служінням спільним інтересам. Справжє лідерство народилось і в громадському середовищі, і у нових Збройних Силах, і, в окремих випадках, у державному управлінні. Нові українські цивільні та військові лідери формують нові ціннісні команди, говорять кількома іноземними мовами та володіють такими рисами як далекоглядність, самопізнання, рішучість, послідовність, розважливість та вміння об'єктивно оцінювати ситуацію і вирішувати адаптивні задачі.

Читайте также: Что читать в 2017 году: 5 книг от Билла Гейтса

Перехід відбувся. Приємно, що слова «служіння» та «відповідальність» тепер стають невід'ємними синонімами справжнього лідерства. Українське суспільство дуже болісно, але відірвалось від радянської ментальності. Волонтерський десант в Міноборони та реформи на митниці в Одесі тому яскраве свідчення. Втім, виклики сучасності все ще не дозволяють нам розслаблятись, а це означає, що на новому фундаменті Української Держави нові та справжні лідери будуватимуть Європейський Український Дім.