Одного разу в метро я бачила двох бабусь приблизно одного віку.

І мене до відчаю вразив контраст між ними.

Біля мене сиділа вже немолода жінка, зморена життям: у неї був стомлений вираз обличчя та згаслі очі. Одягнена у стару куртку, яку кочує з року в рік, та стоптане взуття....

Вона тримала велику господарську сумку, таку велику, що туди можна було запхати бульдога.

У всьому відчувалось, що життя її важке та на неї покладено багато клопотів. І що сумніше: вона давно махнула на себе рукою.
Руки, які давно не бачили манікюру (Який манікюр, на городі порпатись треба!). Зіщулена постава ( Спробуй важкі сумки тягати все життя). Обличчя без макіяжу та недоглянуте волосся. (Це час та гроші, які можна витратити на щось корисніше).

Читайте також: Простые но важные вещи, которые делают нашу жизнь лучше

Це Жінка, яка колись була красивою. Яка колись, як метелик, пурхала на побачення та любила квіти.

Це Жінка, яка хоче бути красивою. Але не може. Бо їй важко. Їй треба виживати. І дітям треба допомагати. І ще думати, що приготувати чоловіку. І як витратити пенсію, щоб вистачило на ліки...

А поруч стояла, гордовито та впевнено, інша Жінка. Вже немолода, але ніхто навіть не подумав їй поступитись місцем.

Красиве, хоча трохи старомодне, пальто, вдало підібраний шарф, рукавички... Красива зачіска, манікюр, доглянуте обличчя та ледь вловимий аромат дорогого парфуму: справжня леді.

Таких у нас мало. Бо жінка в Україні мусить "вкалувати" все життя, і з часом перестає дбати про себе.

Читайте також: Она - не бабушка. Она - женщина. Она хочет обычных радостей, а не унизительной пенсии

Проїдьтесь в метро та електричках: там рідко зустрінеш бабусю, яка живе для себе, в своє задоволення. Там бабусі, які їдять чорний хліб, запиваючи водою. Там бабусі, які давно забули слово "мода". Там бабусі, які доношують светри своїх доньок. Там бабусі, руки яких чорні від важкої праці...

Важко бути Жінкою в Україні...