Завтра відбудеться зустріч двох політиків, чиї імена не зникають із перших шпальт світової преси. Новий президент США Дональд Трамп уперше зустрінеться із закордонним колегою - керівницею британського уряду Терезою Мей. Завтрашній день показовий і для України: він продемонструє, чи залишається наша держава в порядку денному двох важковаговиків. Попередні заяви, як із Лондона, так і з Вашингтона, свідчать, що Україна не входить і в десятку обговорюваних питань.

В останні роки Україна перебувала серед пріоритетних країн, яким надавали підтримку і в США, і в Великій Британії. Звісно, можна критикувати обидві країни за те, що їхня допомога могла би бути і масштабнішою. Однак не варто і недооцінювати зусиль партнерів, особливо зараз, коли всі говорять про ризик скорочення дотеперішньої підтримки. США і Британія були послідовними щодо політичних оцінок агресії Росії проти України; Вашингтон і Лондон рішуче намагалися примусити Москву до діалогу з Києвом шляхом санкцій; дві країни надавали такий обсяг військової допомоги, з яким мало хто може зрівнятися - чи це стосується інструктажу наших військових, чи йдеться про технічне забезпечення.

В Україні побоювалися, що Британія, сфокусована на виході з ЄС, менше уваги приділятиме нашій країні. Схоже, ці підозри не виправдалися. Достатньо було візиту міністра закордонних справ Об'єднаного Королівства Боріса Джонсона (ідеолога Брекзиту) до Києва у вересні минулого року. Він настільки чітко висловився про підтримку України, що не лишалося жодних сумнівів щодо подальшого партнерства між нами. За словами слідували і дії: чого вартує хоча б остання новина про те, що Британія посилюватиме військово-технічну співпрацю з Україною.

Читайте также: 5 полезных знаний о процедуре "Брекзит"

У Києві так само побоюються, що нова американська адміністрація шукатиме шляхів примирення з Москвою за рахунок інтересів України. Те завзяття, з яким узявся Трамп виконувати свої не завжди однозначні передвиборчі обіцянки, може наводити на думку, що на черзі може виявитися і ідея про компроміси в нашому регіоні. Дональд Трамп за один тиждень президентства успішно спростував тезу про те, що політик під час виборів відрізняється від політика після виборів. Відтак сьогодні багато залежатиме від того, чи зможе Україна донести швидко і чітко свою позицію; чи зможе надати неспростовні аргументи щодо того, що підтримка України лягає в русло стратегії Трампа на зміцнення Америки. На жаль, у мене є великі сумніви щодо здатності української влади це зробити. Тому українцям нічого не лишається, як сподіватися на активність друзів у США, але також і друзів у світі. У цьому контексті завтрашня бесіда Мей і Трампа має критичне значення для України.

І навіть якщо завтра про Україну британська прем'єрка не згадає жодним словом (варто все ж розуміти, що масив «невизначеностей» щодо майбутньої зовнішньої політики США накопичився чималий, а тому Мей може зосереджуватися на трансатлантичній співпраці в цілому), важливо, чи вдасться двом лідерам досягнути довірливого тону у своєму діалозі. Боюся, якщо не вдасться цього зробити країнам, які мають «спеціальні відносини», то в України буде ще менше підстав для оптимізму...

Напередодні зустрічі Трампа і Мей мені пригадався один до певної міри показовий приклад - пов'язаний він із самітом НАТО у Празі 2002 року. Для України то була досить ганебна подія за своєю символікою. Тоді лідери США і Великої Британії так переживали за власну репутацію, що навідріз відмовлялися сидіти поруч із українським президентом, до чого їх зобов'язував англійський алфавіт (усі три країни англійською починаються на літеру U - United States of America, United Kingdom, Ukraine). На допомогу прийшла французька абетка, яка дозволила Джорджу Бушу-молодшому і Тоні Блеру дистанціюватися від Леоніда Кучми, який перебував на той час в епіцентрі численних скандалів. У такі моменти усвідомлюєш силу протокольних символів. Чекаємо на символи від завтрашньої зустрічі наших алфавітних сусідів - наших найпотужніших партнерів.

Читайте также: Почему Трамп заинтересован в распаде Европы