Стійке зростання української економіки – ось що має стати головною магістральною ідеєю наступного десятиліття, наголошує у своєму блозі на "Новому часі" колишній міністр економіки України Богдан Данилишин. Не вирішивши проблеми економічного зростання, ми не покращимо життя українців. Тому в сьогоднішній колонці я пишу про проблеми запуску механізмів економічного зростання в Україні.

Теорія економічної науки каже, що зростання можливе, якщо:

1) у міжнародній економіці склалися сприятливі можливості для зростання;

2) у країні є ідеї та рушійні сили, готові відповісти на відповідні зовнішні виклики;

3) в країні проводиться правильна грошово-кредитна політика.

Розберемо ці фактори.

Перше – як зараз ідуть справи у світовій економіці? А йдуть вони так, що глобалістські тенденції, які превалювали в ній останні 25 років, від розвалу СРСР, вичерпали свою дію. Після економічної кризи 2007-2009 років світ так і не знайшов іншої великої ідеї про те, як йому розвиватися з високими темпами зростання. Гальмування темпів зростання економіки США призвело до зниження динаміки економіки Китаю, що так і не знайшов у собі сил створити внутрішній ринок на заміну експорту, що падає.

Читайте також: Держава має переорієнтуватися на вирішення економічних завдань – думка

Вже кілька років Китай носиться з ідеєю "Великого економічного шовкового шляху". Але щось останнім часом його ентузіазм поступово сходить нанівець. Адже Шовковий шлях, знову-таки, є експортної ідеєю. Але ринки зараз мляві, ось і виходить, що побудувати його, китайці, звичайно, можуть, от тільки чи потрібен він буде на додачу до тих морських торговельних шляхів, які вже існують і цілком справляються з нинішнім обсягом міжнародної торгівлі? Не спіткала б інфраструктуру Шовкового шляху така ж доля, яка спіткала міста-мільйонники, що стоять незаселеними у глибині материкового Китаю.

Крім того, після вступу Дональда Трампа на посаду президента США починається переорієнтація розвитку американської економіки на національний внутрішній ринок (найбільший у світі). Трамп уже вивів США з угоди про Транстихоокеанське партнерство, він також збирається переглянути торговельні угоди з Канадою і Мексикою. Тож міжнародна торгівля його мало цікавить. Якщо Трамп створить додаткову кількість робочих місць у промисловості та сільському господарстві США, то певна частина продукції світового сільськогосподарського сектора не зможе знайти свого споживача, отже, з'явиться пряма загроза для економіки України, адже сільгосппродукція – найважливіша частина українського експорту.

В ЄС справи теж йдуть ні добре, ні погано. Загалом, світова економіка сьогодні переживає не найкращі часи. Кон'юнктура млява, й невідомо, коли тренд зміниться в позитивний бік і чи зміниться взагалі в недалекому майбутньому.

Друге – чи маємо всередині країни сили, готові провести екстраординарні зміни в економічному житті України? Я думаю, що ми ще не дійшли до точки, коли необхідно здійснювати радикальні дії у вітчизняній економіці, ми поки ще коливаємося з боку в бік, поступово усвідомлюючи необхідність модернізаційних змін. Але уряд налаштований рішуче. Рішення про створення національного Експортно-кредитного агентства, підтримане Кабміном, говорить про розуміння виконавчою владою одного з головних факторів економічного зростання.

Ми знаємо, що країни наздоганяльного розвитку післявоєнного періоду, які досягали успіхів в економічній політиці, починали з цього – від сировинного експорту переходячи до виробництва продукції легкої промисловості, а потім і до складних виробів машинобудування. Саме такий шлях – знизу вгору – вони завжди проходили. Нам також потрібно зосередитися на експортній політиці.

Хоча час для міжнародної торгівлі зараз не найкращий (але й не найгірший), починати все одно потрібно. Міжнародна торгівля рано чи пізно підніметься, а свої ніші на міжнародних ринках Україні можна і потрібно завойовувати вже зараз. Потім, маючи певні плацдарми, ми зможемо розширювати ці ніші. Скрізь, де є можливість, ми повинні почати постачати вироблену в нас продукцію.

Торгова боротьба нічим не відрізняється за напруженням і ступенем складності від інших важливих сфер людської діяльності, й Україні потрібно дуже постаратися, щоб досягти успіху в цьому. Створивши прориви на сировинних ринках, ми потім перейдемо і до виробництва складніших виробів. Але Україні потрібно виробляти те, у виробництві чого ми маємо порівняльні переваги. І ми прекрасно знаємо, в чому наша сила. Українці – одна з найбільш творчих націй у світовому технологічному процесі, це доведено всією нашою історією ХХ століття.

Правильна грошово-кредитна політика є трім складником економічного зростання. Вважаю, що потрібно поступово відходити від жорсткої грошово-кредитної політики в бік м'якших монетарних способів забезпечення розвитку національної економіки. Ми повинні найуважнішим чином відстоювати свої інтереси перед нашими зовнішніми кредиторами, які змушують нас займатися надмірним таргетуванням інфляції, тобто, по суті, внаслідок цього, разом зі стримуванням зростання цін, ми вбиваємо також і паростки нашого економічного пожвавлення. У всьому світі розуміють, що грошово-кредитна політика – це тільки засіб, а не мета економічного розвитку. Економічне зростання – ось що є метою. В Україні ж багато хто думає навпаки. Не може бути визнано задовільним стан, коли немає інфляції, але й немає економічного зростання.

Читайте також: Основні завдання нашого макроекономічного розвитку в 2017 році

До цих трьох факторів треба додати ще й те, що сучасна економіка переживає тектонічні зміни, які нам відомі під назвою четвертої промислової революції. Ці зміни корінним чином змінюють "обличчя" світової промисловості. Вони призводять до того, що виробництво товарів починає відбуватися найефективнішим способом, навіть порівняно з нинішніми зразками ефективності, з використанням небачених раніше матеріалів і надспеціалізованої робочої сили, яка, до того ж, усе більше заміщується автоматами і роботами. Що призводить до зростання технологічного безробіття і великих проблем у збереженні прожиткового мінімуму людей, які вивільняються з економічного виробництва і не можуть знайти собі роботу (або тривалий час, або взагалі не можуть). Таке, слід сказати, відбувається вперше в світовій економіці, тому що раніше завжди замість робітничих спеціальностей, знищуваних автоматизацією, з'являлася адекватна кількість нових робочих місць. Тепер же ситуація якісно інша. Ми не можемо не розуміти, що за п'ять-сім років сформоване становище носитиме характер лиха, і ми вже сьогодні повинні шукати вирішення цієї проблеми.

Таким чином:

1) враховуючи можливості світових ринків;

2) створюючи в рамках національної промислової політики нові виробництва четвертої промислової революції, а також проводячи реінжиніринґ наявних, і орієнтуючись насамперед на експортні вектори розвитку, але не забуваючи при цьому про розвиток внутрішнього ринку в неторгованому секторі;

3) проводячи виважену і нежорстку грошово-кредитну політику, ми зможемо досягти необхідних темпів економічного зростання, які дозволять впоратися з питаннями як інфраструктурного розвитку, необхідного для руху вперед, так і підвищення рівня життя українців, що працюють, і виплати гідних пенсій українським пенсіонерам.

Ідеологія економічного зростання має стати ідеєю, яка консолідує націю. Час уже перестати чекати на манну небесну безвізового режиму з ЄС і переходити до напруженої та ефективної роботи всередині країни. Нехай наші громадяни подорожують до ЄС, але не як обслуговчий, низькокваліфікований персонал або як туристи, а їздять туди переважно у виробничі відрядження, як працівники експортноорієнтованих високоприбуткових українських підприємств, що створюють унікальні зразки інноваційної технологічної продукції, яка затребувана світовими ринками. На моє глибоке переконання, це набагато більш привабливе і гідне заняття для українського народу.