Роздуми про основні завдання для української економіки в цьому році мають базуватися на результатах минулого року, наголошує у своєму блозі на "Новому часі" академік Богдан Данилишин. Говорячи про економічні підсумки 2016-го, я не хотів би зупинятися на докладному аналізі нашого економічного розвитку: для цього необхідно детальне і велике дослідження. У цій невеликій колонці маю намір поміркувати над питанням – чи справляємося ми в наших економічних реформах із завданням трансформації української економіки чи продовжуємо дрейф в рамках колишньої економічної парадигми, яка і призвела до нинішнього такого плачевного стану в народному господарстві країни.

Як говорить професор Стенфордського університету Франко Моретті, розмір – це не тільки розмір. Річ у тім, що невеликі національні ринки не є зменшеними копіями великих ринків, а іншими структурами, в яких "сильні" форми займають набагато більше місця, в той час як "слабкі" повністю зникають. Що мається на увазі? Є різниця між макроекономічною політикою, яка проводиться на великих національних ринках таких країн, як Китай чи Бразилія, і макроекономічною політикою на таких ринках, як Польща чи Україна. Середні й малі країни приречені бути експортерами виробленої продукції, якщо хочуть мати сучасні структури своїх національних економік, тому що внутрішнього попиту на технологічну продукцію явно не вистачить, щоб забезпечити її збут. У бідній ізольованій від міжнародних ринків країні розміри і структура внутрішнього ринку обмежують продуктивність економіки. Глобальний ринок усуває ці обмеження. Саме в цьому і був сенс нашого вступу в зону вільної торгівлі ЄС – розширити ринки збуту української продукції.

Лауреат Нобелівської премії з економіки Майкл Спенс пише у книзі "Наступна конвергенція", що глобальна економіка забезпечує величезний потенційний ринок і доступ до знань. Глобальний ринок дозволяє країнам, що розвиваються, спеціалізуватися на тому, що вони роблять найкраще. Виробництво тільки на внутрішній ринок істотно обмежує спеціалізацію. Крім того, пише Спенс, важливо розуміти, що в глобальній економіці товари і послуги поділяються на так звані торговані й неторговані. Неторговані товари і послуги виробляються в країні локально через те, що віддалене виробництво і доставка коштують занадто дорого. Прикладами є будівництво, послуги охорони здоров'я, держпослуги, готелі, ресторани, юридичні послуги й інше. А товари і послуги, що торгуються, можна виробляти в одній країні, а продавати в іншій. Це – електроніка, промислове устатковання і верстати, програмне забезпечення, деякі сільськогосподарські продукти, тобто товари, які експортуються й імпортуються.

Читайте також: Економічні провали та успіхи України у 2016 році

У глобальній економіці країна виробляє неторговані товари і послуги, яких вона потребує, а потім спеціалізується на виробництві товарів і послуг, які виробляє порівняно добре, для глобального ринку в торгованому секторі. Вигоди від такої спеціалізації визначаються тим, що, по-перше, не доводиться виробляти продукцію, яку та чи інша країна не робить занадто добре (тоді вона імпортує); по-друге, завдяки спеціалізації країни виграють через економію на масштабі, а також у результаті кривої навчання (чим більше чогось виробляють, тим краще це роблять).

Рагурам Раджан, колишній головний економіст МВФ, у книзі "Лінія розлому" пише, що деякі уряди домагалися трансформації економіки, змушуючи її переорієнтуватися на експорт. Вони і ставали застрільниками "чудес зростання" в Сингапурі та Південній Кореї.

Враховуючи той факт, що ми зараз змушені працювати в жорстко регламентованому коридорі можливостей, який визначений політикою МВФ, від кредитів якого Україна поки що залежна, а ця політика, в свою чергу, ідеологічно скута приписами економічної доктрини Вашингтонського консенсусу, розвиток міжнародного експорту є єдиним реалістичним шляхом виходу української економіки з кризи.

У цьому і полягають економічні підсумки 2016 року – незважаючи на істотні успіхи в стабілізації нашої економіки торік (припинення падіння обсягів виробництва, приборкання споживчої інфляції тощо), в основному вони були спрямовані на наш внутрішній ринок. Це головна причина, на мій погляд, того, що в економічному сенсі ми не розвиваємося так, як нам би хотілося. Інституційні зміни мають дуже тривалий характер, в той час, як зміни в експортній політиці можуть принести користь досить швидко. Тому підписання в кінці 2016-го президентом закону, що передбачає створення в Україні Експортно-кредитного агентства, є кроком у правильному напрямі. Цей закон визначив принципи державної підтримки експортної діяльності шляхом страхування, перестрахування, забезпечення, часткової компенсації відсоткової ставки за експортними кредитами з метою створення умов для здійснення масштабної експансії експорту товарів, робіт і послуг українського виробництва на зовнішні ринки, він також передбачає забезпечення захисту українських експортерів від ризиків неплатежів і фінансових втрат, підвищення конкурентоспроможності українських виробників на світових ринках.

Читайте також: На Івано-Франківщині почалося будівництво вітроелектростанції потужністю 6 МВт

Це, безумовно правильні дії. Однак це дії оперативного характеру. Цього року ми повинні прийняти ряд нормативних актів, які зробили б виробництво складної продукції з високою доданою вартістю в Україні стратегічно вигідною справою для підприємців. Уряд і президент країни повинні послати сигнали підприємницькому співтовариству про те, що під час четвертої промислової революції у світі немає альтернативи нарощуванню експорту високотехнологічної української продукції на світовому ринку. Лише така економічна діяльність може повернути Україну на позиції, які в машинобудівному виробництві ми займали ще не так давно. І не тільки повернути, а й підняти нашу країну на нові рівні розвитку.

Для цього ми повинні вивчити практику діяльності урядів тих країн, яким вдалося досягати екстраординарних результатів у міжнародній торгівлі та виробництві конкурентоспроможної продукції на ринках. Нам критично необхідно розробити стратегічний поетапний план переходу української економіки до іншої структури, яка забезпечить майбутню трансформацію народного господарства в бік виробництва складних і дуже складних виробів і сучасного програмного забезпечення для міжнародної торгівлі ними. Як казав один розумний консультант: "План – це спосіб організації того, як неможливе зробити можливим".

Саме в початку роботи зі створення цих продуктивних секторів найсучаснішого машинобудування і програмного забезпечення в Україні я бачу основні завдання нашого макроекономічного розвитку в 2017 році. Все інше теж, безумовно, важливо, але не настільки важливо, як ця діяльність. Тому що вона має стратегічний характер і призведе до зростання відносної сили української економіки на світових ринках, з усіма наслідками для зростання добробуту наших громадян.