Ну що ж, колеги-американісти (яких, як виявляється, у нас чимало)! Поки сповнений ентузіазму й вільного часу аналітичний молодняк заходився невтомно виписувати й описувати "екзекутивні рішення" Трампа, намагаючись вичавити з того всього есенцію політики, більш ледачі товариші, як завжди, лишались переконаними, що факти не мають ніякого значення. Важливі – тенденції.

Загнув. Згоден. Тепер по-людськи.

"Екзекутивні рішення", а по-нашому – укази президента, тим паче президента США, таки повинні бути частиною політики держави, програмними документами. Так вони задумані. І так це було в США, поки до їх підготовки залучали американські відомства.

Тут знову хочеться відволіктися. Нещодавно на одному з ефірів доля звела із самобутнім навколополітичним персонажем, який здається був переконаний, що знання американської політичної системи поглиблюються прямо пропорційно до обсягу пива, випитого за різних обставин з представниками української діаспори. Зі традиційною для носіїв неглибоких знань впевненістю чолов'яга переконував телевізійну аудиторію, що, мовляв, не треба за того Трампа сильно переживати, бо Америка – це країна істеблішменту, і бюрократія все зробить, як нам треба, яким би той Трамп не був.

Так ось – нічого подібного. Не та тепер Америка, Потомак-річка не та.

Американський істеблішмент таки існує, і він іще своє слово скаже (він завжди знаходить можливість висловитися або так, як тисяча співробітників Держдепу цими днями, або як за Кеннеді).

Читайте також: Щойно звільнилося все найвище керівництво Держдепу США – The Washington Post 

Але перший тиждень роботи нової адміністрації засвідчив, що американський істеблішмент / бюрократію до підготовки указів Трампа не залучають.

Спроби були. Хотіли як за Обами – колективно, з максимальною розсилкою проектів усім причетним, із дискусією і фіксацією в підсумковому документів позицій кожного. Але новопризначені в істеблішмент борці з істеблішментом за кілька днів пояснили, що ситуація в країні складна, майже революційна, і за цих обставин бюрократію розводити ніхто не збирається.

Процедура ухвалення рішень скоротилася до кількох людей у найближчому оточенні Трампа в Білому домі. Все так практично і неформально, що міністр внутрішньої безпеки (який, наприклад, повинен забезпечити більшу частину акцій у межах заборон на міграцію) дізнався про відповідний указ зі ЗМІ. Ну, а начальників кількох розвідок (їх у США 16), які звикли щодня доповідати ситуацію президенові особисто, тепер будуть запрошувати до Білого дому "за потребою" (це, до речі, не здивує в Україні тільки керівництво однієї з вітчизняних розвідок).

Проблема в тому, що відсутність "паперового сліду" ускладнює не лише пошук відповідального, але й того, хто міг би пояснити, а що робити, якщо щось пішло не так?

Таким чином, факти, у вигляді указів, втрачають значення. Указ ніби є, його ніби потрібно виконувати, ніби факт. Але указ не розуміють виконавці, що ускладнює ефективне виконання, він викликає масові протести, що зменшує підтримку рішень президента, робить їх менш легітимними, а потім його ще й оскаржують низка губернаторів, прокурорів і суддів. І ось указ уже ніби й не факт. І вже є сумнів, чи варто було так учитуватися в ті рядки, шукаючи в них ознаки майбутніх змін планетарного масштабу? Хоча якщо гонорари за статті виплачені, то й не проблема.

Проте з позицій ілюстрації деяких тенденцій ці укази цікаві – ще й як! І цим аналізом буквально вибухнули днями провідні американські ЗМІ.

От ми як діти раділи, що такі правильні люди стають в США міністрами. А виявляється, що американські міністри – і правильні, і неправильні – до вироблення політики Трампа непричетні. Їх просто не питають.

Ну, добре. Частину зі членів адміністрації Трампа ще не призначено. Прес-служба Білого дому навіть табличку онлайн виставила – порівняльний аналіз, що Буша й Обаму Сенат любив більше і затверджував їхніх кандидатів швидше.

Але сумніваюсь, що за наступні кілька днів ситуація зміниться. Найближчі радники Трампа, що вже зайняли кабінети в Білому домі – Стів Беннон, Стівен Міллер, Джерет Кушнер та пара інших, лише збільшать за цей час свій вплив на систему прийняття рішень. Пізніше (значно пізніше), коли система спричиниться до купи проблем, які не можна буде ігнорувати й нейтралізувати винятково медійними методами, вона (ця система) буде видозмінена. Але наразі все буде, як є, і навіть трохи гірше.

Отже, система прийняття рішень в Білому домі кулуарна. Під час ухвалення рішень президент Трамп користується штучно обмеженою кількістю джерел інформації. Позицію державних інституцій ігнорують. Система прийняття рішень має ознаки волюнтаризму.

Якщо ви вже помітили певну подібність до системи а-ля Янукович, я вам скажу ще більше. Вони взагалі дуже подібні. Янукович і Трамп. Не лише персональною грубістю. А ще й відсутністю глибоких знань у сфері державного управління. Сумнівний загальний інтелектуальний розвиток. Нарцисизм. Обоє – "хороші господарники" і "свої хлопці" для не надто освічених "верств електорату." Обоє схильні тримати біля себе людей, яких добирають не так із міркувань професійності, як лояльності.

Колись у стінах Адміністрації президента мені показували рукописний документ – рекомендацію одного достатньо відомого діяча тоді ще мало кому відомому українському дипломатові, основною чеснотою якого було "він готовий виконувати усі Ваші вказівки і доручення." Слово "всі" було підкреслено. Дипломат отримав високе призначення. Потім отримав високе призначення від президента Януковича. Потім отримав високе призначення від президента Порошенка. "Свої люди", готові на все, потрібні всім. І Трампові теж.

У системі прийняття рішень Трампа зростає ціна помилки. І, як не дивно, вона більш придатна до маніпуляцій іззовні. Саме так. Адже, коли система прийняття рішень транспарентна, на неї майже неможливо вплинути непомітно. А якщо вона ще й багаторівнева з максимальним залученням різних учасників, то на неї майже неможливо вплинути в кардинальний спосіб – завжди знайдеться альтернативна думка, яку буде неможливо проігнорувати.

Іншою тенденцією в роботі нової адміністрації є схильність до медійних ефектів. Легкий присмак скандальності, мелодраматизм тощо. Ніби й не катастрофа. Але за відсутності політики це перетворюється на суть. Тобто – на відсутність суті.

Читайте також: Нині Росію пересічні американці не сприймають як рівноцінного політичного партнера – політтехнолог

На рішення в системі Трампа впливати можна. Це важче робити засобами традиційної дипломатії, що, як правило, працює з офіційними чинниками – міністерствами і відомствами (а вони тепер про політику США дізнаються, як і наше посольство,  – зі ЗМІ). Оточення президентів, що посідає в Білому домі, традиційно дуже важко досяжне для дипломатів. Вони – не публічні політики.
Зате вони легко досяжні для певної категорії відвідувачів, особливо тих, хто здатні профінансувати хороший девелоперський проект мільярдів так на півтора. Або, не здіймаючи публічного чи паперового пилу, поповнити виборчу скарбничку сумою з непристойною з позицій "продажних, фейкових" ліберальних ЗМІ кількістю нулів.

Ця категорія "бюрократів" може бути швидше освоєна не дипломатами, а лобістами, які, як ми знаємо, тепер у нас є. Хотілось би, щоправда, щоб замовники ставили перед ними завдання не в кабінет до президента США завести, а вирішити проблему продовження санкцій проти РФ, чи там отримання певних видів озброєнь, чи там збільшення суми щорічної допомоги.

Але це я замріявся. Хто би це за свої 50 тисяч доларів на місяць ставив американським лобістам завдання вирішувати проблеми українських платників податків? Та й не здивуєш ти особливо публіку, яка має друзів переважно в "Ґолден Сакс", лобістами за 50 тисяч на місяць. Ось у яких-небудь китайців чи росіян шансів більше.

Отже початкові тенденції дуже навіть несприятливі. І навіть якщо велика розумничка та, схоже, крутий профі Тереза Мей і змогла вичавити з Трампа зізнання, що "говорити про скасування санкцій іще рано", я би не розслаблявся. Терезі Мей подякувати варто.
Але хлопці з Білого дому ще здивують світ. І нас. Ну, спробують – так це точно.