Мій Майдан був за журналістику. 2013 року журналісти майже втратили право на професію. За корупційні гроші режим скуповував або віджимав цілі редакції, ставив журналістів перед вибором: ось вам великі гроші, тільки ви тепер будете мовчати. Багато хто зголосився. Незгодні мали піти. Але працювати їм було майже ніде: режим стукав у двері всіх редакцій і давив на всі ЗМІ.

Читайте також: Чому без Революції гідності все було би значно гірше

Тож, коли країна була за крок до жахливого авторитарного майбутнього, журналістика вже ледве дихала. Прийшли і до нас. І давили так, щоб відібрати все, закрити рота, принизити. Я пам'ятаю наші збори, як ми вирішували, що будемо робити, коли бандити увірвуться в будівлю. Як будемо захищатись від тиранії. В той час всю будівлю "ЛІГИ" укріпили, готуючись до ймовірних візитів.

Я назавжди запам'ятаю ці дні, коли гумова куля з гвинтівки беркутівця розтрощила шмат стіни в декількох сантиметрах від моєї голови під час боїв на Шовковичній під Радою. Коли ледь не забили нашого фотокорреспондента, фото якого у крові з голови до ніг облетіло всі світові медіа.

Читайте також: Три причини невдачі нашої буржуазної революції

Але я ні на йоту не жалкую ні про що. Майдан захистив демократичний шлях розвитку країни. І тому Майдан особисто для мене був і залишається гарантією української незалежності. Тиранів в Україні ніколи не буде. Безмежна шана тим, хто поклав своє життя за цей ідеал. І за нас усіх.