Випадок із власного життя. Сьогодні, прямо вранці.

Голос із-за спини. Обганяє чоловік.

– Можна познакомится с молодой и симпатичной? (не надто креативно :) )

– Ні, дякую, не знайомлюся!!! (Я привітно і ввічливо)

– Шо-шо? ( постава –  скрючена, ніби прислухається, і як до землі.)

– Ні, дякую, не знайомлюся!!!

– Да что ж ето все (рос.клавіатури немає) на етой украинской грьобаной мове, мове убогой і пи..ов..?? (яро відрефлексував).

– ІДІТЬ прямо (показую чітко витянутою рукою вперед, голос гучний і впевнений).

– Да, пожалуйста.

Почимчикував.Таке враження, що аби я показала цей жест рукою в іншому напрямку, то й туди пішов би.

Читайте також: Як активістка змусила всіх продавчинь "Екомаркету" розмовляти українською

І все це в День рідної мови. У мене вона українська.

Фраза "да что ж ето все на етой украинской мове" –  втішає. Не всі. Але приємно, що багато. Хоча я за поліглотство. Але щодо рідної, то тут однолюб я.

Читайте також:  Три законопроекти про мову. Вибір кращого

З Днем рідної мови, друзі.