У Вашингтоні триває небувале нашестя українських політиків різного калібру. Друзі, які працюють у Конгресі й аналітичних центрах, кажуть, що за рік українських делегацій приїжджало більше, ніж за всі останні десять років. От не хочуть українські депутати прислухатися до рекомендацій нашого Аудиту зовнішньої політики, що кількість візитів до Вашингтона має перерости в якість, які мені довелося навіть із трибуни Верховної Ради озвучувати торік у грудні, а то швидко від словосполучення "делегація з України" сахатимуться навіть прихильні до України у Вашингтоні особи.

Тішить у цій історії хіба одне: це раніше перші особи держави могли по чотири години чекати, щоб побачити і потиснути руку живому Путінові. Тепер платять гроші, підключають зв'язки, перетинають уздовж і впоперек океан, аби побачити якщо не живого Трампа, то його юриста, притулитися до колони Білого дому чи хоча б зачекінитись у Конгресі.

Читайте також: Своїми "мирними планами" Савченко і Артеменко порушили українське законодавство – Яременко

Категорично не згідна з тими, хто розмножує у закордонній пресі думку, що поїздки до Штатів – важливий елемент для росту політичної популярності тут, в Україні. Щось мені підказує, що Ляшко, якому скасували американську візу, все одно буде популярнішим, аніж його донедавна політичний побратим по партії Артеменко, який в Америку почав їздити, як на роботу. Як частина легітимізації серед колег-політиків, як засіб засвітитись у медіа, як, нарешті, спроба отримати певну ілюзію імунітету в Україні (дивіться, яку маю в Америці "кришу"), чи розрахунок бути кудись призначеним на настійливе прохання "дядечка Сема" – ще може працювати, але явно не для росту електорального рейтингу.

Показово, що так чи інакше політики, які найактивніше намагаються пробитись до хоч якогось оточення Трампа, якщо вже не спіймати його на якомусь заході, щоб передати черговий сигнал чи мирний план – позиціонують себе як опозиційні до нинішнього уряду та президента політики. І їхня місія насправді може бути сформульована в найгіршій українській традиції: "Як не з'їм, так понадкушую". Тобто, якщо навіть план їхній ніхто серйозно розглядати не буде, то вони принаймні спробують напакостити Порошенкові  – розказати у Вашингтоні про чергові докази чергових корупційних діянь і таким чином ускладнити подальший діалог Петра Олексійовича з Білим домом. За Обами такої потреби не було – в Білому домі до нього завжди було більше запитань, аніж компліментів. А за Трампа хто його знає, як карта ляже? Ще візьме й причарує своїм бізнес-підходом бізнесмена Трампа?

Але чомусь ніхто не може підказати цим видатним українським "миротворцям" і репутаційним кіллерам Порошенка, які так хочуть подружитися та сподобатися Трампові, що такою своєю поведінкою вони шкодять більше американському президентові, ніж українському. Це ж в Україні комусь цікаві деталі плану Артеменка, у Штатах цікаво одне – чи мають люди не з адміністрації Трампа, але хоча б із мінімальним російським чи навколоросійським походженням доступ до Білого дому і, як результат, потенційний вплив на прийняття рішень у Білому домі.

Читайте також: Неправильне рішення: заклики до перезавантаження відносин із Росією

Ні для кого не секрет, що Трамп сьогодні настільки щільно перебуває в політичних та медійних лещатах зі приводу контактів його команди з Росією, що будь-якого Артеменка зі своїм планом сприйматимуть радше за все як чергову провокацію, а не бажання допомогти Трампові вирішити конфлікт навколо Донбасу. Саме тому юрист Трампа Коен так рішуче на всіх каналах спростовував факт обговорення та передачі будь-якого плану в Раду нацбезпеки. І саме тому, кажуть поінформовані джерела, Пол Манафорт дав чітко зрозуміти друзям з України після виборів, що українським досьє він займатися не буде. І якщо такі люди як Артеменко чи Янукович дійсно так люблять і поважають Трампа, то їм якраз не потрібно продовжувати наполягати, що вони отримали підтвердження потрапляння їхнього плану в Раду нацбезпеки США на стіл Флінну (навіть якщо не виключено, що саме так і було).

Хоча для українських політиків власне его завжди було важливіше, ніж сталий міжнародний контакт чи репутація України. Вони вже дискредитували саму ідею мирних планів, перетворили її на міжнародне посміховисько, на фоні якого навіть Мінські домовленості мають вигляд досить солідного документу, тепер вони дискредитують Трампа і ще більше підривають його і так підірвану кострубатим втручанням Росії легітимність серед американців.