Жандарми на могилі Т.Г. Шеченка у Каневі, 1914 р.

У 1914 році влада домоглася того, що через сто років зроблять для консолідації українського народу Янукович і Путін, пише у блозі на сайті "Новое время" журналіст Олег Шама.

Іноді мені доводиться слухати по радіо російських політиків і політологів. З тих, у кого потоком ллється хунта, бандерівці, мови такої ніколи не було, ми - один народ. Це коли вони хочуть продемонструвати свої знання про Україну. Незрозуміло, чи одержують вони заробітну плату у Кремлі або самі себе переконали, що саме ці визначення точно описують стан справ у нашій країні, яка чомусь їм цікава. Хоча перше не виключає другого.

З цього приводу хочеться нагадати, як у 1914 році на державному рівні було заборонено святкування 100-річного ювілею Тараса Шевченка. Міністерство внутрішніх справ розіслало циркуляр по містах і селах, який чітко забороняв вистави, концерти, мітинги, присвячені Кобзареві. Сюди ж приписувалися й молебні за поетом.

Розпорядження підтримав парламент - Держдума. Після дводенних дебатів. Володимир Пуришкевич тоді висловився: «Йдеться лише про купку української інтелігенції, яка має намір із вшанування створити політичну демонстрацію».

Читайте також: Що ти знаєш про Шевченка? ТЕСТ від UAINFO

Народ в українських містах спробував чинити опір забороні. Газета Південна копійка писала: «Вчора близько 11 години ранку робітники машинобудівного південно-російського заводу (вул. Жилянська, 107) чисельністю близько 500 осіб залишили роботу і, зібравшись на подвір'ї, намагалися проспівати Вічну пам'ять по Т. Г. Шевченку. Загін поліції, який чергував у дворі заводу, розсіяв присутніх і робочі мирно розійшлися. Протягом усього дня роботи на заводі не поновлювалися».

Люди в день народження поета збиралися на Хрещатику і біля церков, але їх негайно розганяла поліція й козаки. Нагайками.

А от в попередні роки проведенню шевченківських днів ніхто не перешкоджав. Наприкінці зими 1909 року газета Русское слово, незважаючи на свою чорносотенність, писала про урочистий вечір в пам'ять Шевченка у Полтавському міському театрі. «Театр був переповнений. Публіка - переважно в малоросійських костюмах. Концертна програма виключно українською мовою. У фойє поширювалися портрети поета і його біографія українською мовою, придбані губернським земством у кількості 30 тис. примірників. Збір надходить на спорудження пам'ятника Шевченку в Києві».

У лютому 1911 року та ж газета комплементарно відгукнулася про шевченківські дні в Москві. «У приміщенні Літературно-художнього гуртка відбулося перше урочисте засідання пам'яті великого українського поета. Тут вся московська Украйна. У вестибюлі, в коридорах, у залі - всюди рясніє малороське шиття на сорочках з «мережками». І тут і там лунає українська мова, рідкісна гостя в Москві. І біля дверей запитують: «Ваш квиток?»

Читайте також: Тарас Шевченко: його значення для України й українців

А в 1914 році влада домоглася того, що через сто років зроблять для консолідації українського народу Янукович і Путін. Правда, останні - з кров'ю. Депутат Думи Григорій Петровський, один з організаторів голодомору, захоплено писав: «Заборона вшанування Шевченка було на рідкість щасливим і вдалим заходом з точки зору агітації проти уряду, що кращої агітації і уявити собі не можна. Я думаю, всі наші кращі соціал-демократичні агітатори проти уряду ніколи не досягли б за такий короткий час таких запаморочливих успіхів, яких досягла в протиурядовому сенсі ця міра. Після цього запобіжного заходу мільйони і мільйони людей стали перетворюватися на свідомих громадян і переконуватися в правильності того вислову, що Росія є «тюрмою народів».

Це зовсім не до того, щоб переконати російських ура-патріотів. Там вже клінічний випадок. Хоча їм варто було б знати, що на рубежі XIX-XX століть світила російської філологічної думки професори Олексій Шахматов (Петербург) і Федір Корш (Москва) у своїх працях і на конференціях доводили, що українська мова - ніяка не малоросійська говірка, а окрема повноцінна мова.