Постараюся бути лаконічним. Хоча важко стримуватися, емоції переповнюють, пише у своєму блозі на "Новому часі" писхіатр, громадський діяч Семен Глузман. Досить давно, більше року тому в Комітеті Верховної Ради з питань охорони здоров'я був розроблений законопроект "Про попередження інвалідності та систему реабілітації в Україні". Ініціатором створення проекту виступила депутатка Ірина Сисоєнко, юристка за освітою.

Одразу хочу зауважити: знайомство з пані Сисоєнко в мене винятково "поверхове", до складу групи розробників я не належав. Мій інтерес – винятково професійний: такий закон потрібен державі, потрібен громадянам України. Мабуть, ініціатива створення закону (проекту) була пов'язана з появою проблеми колишніх солдатів АТО, біженців з окупованої частини Донбасу і Криму. Мій інтерес пов'язаний із вимушеною досить частою ізоляцією цих людей у психіатричних стаціонарах. Вимушеною через нерозуміння вищими чиновниками країни простої істини: ці люди не страждають на психічні захворювання, і лише деяким з них потрібна соціальна та психологічна допомога.

Читайте також: Парадокс: як вижити учаснику бойових дій в умовах мирного життя

Так званий посттравматичний стресовий розлад трапляється в них досить рідко, один випадок на тисячу. Це – оведена серйозними зарубіжними дослідниками точка зору. На жаль, наші псевдофахівці дають зовсім інші, гігантські цифри. Втім, такі спекуляції вже були в постчорнобильський період. Відверто кажучи, проблема реабілітації (в широкому сенсі) повинна бути в компетенції Міністерства соціальної політики. За необхідності – з участю лікарів. Тому цілком логічним було віднесення вже готового законопроекту до компетенції Комітету Верховної Ради у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників АТО та людей з інвалідністю. Тим більше, що Комітет з охорони здоров'я цей законопроект підтримав.

Зрозуміло, можна продовжувати жити і без цього закону. Як живуть деякі цілком цивілізовані країни без Конституції. Але ми – все ще не цивілізована країна. І нам цей закон необхідний. Щоб виключити всілякі псевдонаукові спекуляції, які виникають у нас не тільки в медичному, але й у психологічному середовищі. Раніше перекладений англійською мовою проект я особисто послав на експертизу компетентним фахівцям у США, Литву, Велику Британію та Німеччину. Й отримав позитивні відгуки. Навіть більше, відносно недавно запросив до Києва для консультацій високого авторитета зі проблем військової психіатрії та психології професора Саймона Веслі, який сьогодні є президентом Королівського коледжу психіатрів Великої Британії. Його думка також було врахована при підготовці та коригуванні законопроекту.

Альтернативного документа в Україні немає. Раніше зі проектом боролася одна всім відома Баба-Яга в особі нашого МОЗ. Зараз ситуація ускладнилася, цей зовсім неполітичний законопроект став жертвою гострого конфлікту між "Блоком Петра Порошенка" й очолюваною міським головою Львова Садовим "Самопоміччю". Пояснюю: пан Третьяков, голова Комітету у справах ветеранів, дотримується партійних інтересів БПП, а пані Сисоєнко числиться в "Самопомочі".

Читайте також: Як на ділі допомогти ветеранам війни

Не приховую, багато з цих партійних діячів в обох кланах мені глибоко осоружні. Гірко й огидно спостерігати, як чвари олігархів визначають наше сумне майбутнє. Майбутнє наших ветеранів, учасників бойових дій, учасників АТО та людей з інвалідністю.

Що робити? Волати до їхньої совісті? Безглуздо, у цих людей совісті немає.