"Дємбєль" - як багато в цьому слові сподівань, спогадів, емоцій, мрій... 

У кожного він свій, "персональний дємбєль".

Кожен військовий, особливо під час війни, не раз розмірковував та уявляв яким буде його дємбєль. Я не виняток. В своїй уяві я вважав, шо я менше ніж за півроку "побєдю всєх сєпарів і покараю рузький мір" і як герой-переможець повернусь додому.

Читайте також: В "ЛНР" п'яні російські військові влаштували стрілянину по мирних жителях, є жертви

Так-так, в моїй голові був і переможний парад по звільненому Донецьку, і військовий ешелон, або колонна, яку з оркестром і квітами зустрічають у Києві, і за довгі роки байки для онуків "як я володьку путіна карав", і все це здавалося таким досяжним і прагматичним...але.

Пройшло два роки. "Лінія фронту" не здвинулася ні на кілометр. Ніякий я не Рембо, яким собі здавався, та й більше того, мій КПД на цій війні дуже близький до нуля.

Розчарування. Так, саме розчарування. Цим словом я можу описати свій дємбєль. 

Але, я зустрів сотні афігєнних пацанів, вони теж не Рембо, але вони круті. Вони вар'яти. Схиблені вар'яти. Вони люблять свою країну і саме вони збудують велику Україну. А ще, від учора, вони й мій сон захищають.

Читайте також: "Великоднє перемир'я". Український генерал дав прогноз по загостренню ситуації на Донбасі

Отож, все це не було марним. Тепер я знаю де свої, а де падлюки. Знаю, шо завжди можу покластися на них, а вони на мене. Разом ми сила. Все буде Україна.

П.С. "Донбас", зі святом нас! (Сьогодні третя річниця створення батальйону, день народження бату, так би мовити)