Я думаю, що результат референдуму в Туреччині був цілком очікуваним, тому що демонтаж спадщини Ататюрка (Мустафа Кемаль Ататюрк -перший президент Туреччини 1923 - 1938 рр.; лідер Турецької війни за незалежність - Ред.) і так би мовити, країни, яка стала на шлях позарелігійної цивілізації, продовжується уже більше 10 років. Тобто нічого неочікуваного не було.

Єдине, що дещо вражає, що попри всю пропаганду, державні і інші чинники використання ресурсу - результат був трішки більше 50 відсотків. Тобто свійська міська і освічена частина турецького суспільства не хоче перетворення Туреччини на ісламістську державу, до чого йде Ердоган і його команда вже більше 10 років.

Можна говорити про те, що назріває певний конфлікт у турецькому суспільстві, тому що раніше воно просувалося до Європи і був великий шанс для Туреччини стати частиною Європейського Союзу.

Після цього референдуму фактично шлях до Європи припиняється.

В такому разі ми можемо говорити, що після референдуму ми побачимо цілковито іншу Туреччину, яка по суті перестає бути свійською державою і стає уже на шлях перетворення на державу ісламістську. До цього референдуму можна було говорити, що Ердоган був напівдиктатором, тому що йому вдалося повільними, але дуже дієвими кроками, поставити під свій контроль турецькі спецслужби.

Ердогану вдалося армію, яка з часів Ататюрка була гарантом неможливості переведення Туреччини на ісламістські рейки, також поставити під свій контроль, розгромивши верхівку генералітету і прозахідно орієнтовану частину вищого офіцерського складу. Ця остання подія в Туреччині разом з тим, що фактично знищена незалежна преса, журналісти знаходяться під великим тиском, показує, що Туреччина опинилась фактично за півкроку до того, щоб стати ісламістською диктатурою.

Хоча зовні це може видаватись ще напівдемократією, але по суті це буде диктатура, оскільки все вирішуватиме тільки одна людина - Ердоган, і вся влада буде заточена під його інтереси. Під інтереси ісламізації Туреччини, яка може закінчитись дуже плачевно, оскільки в такому разі Туреччина зможе не тільки загубити шанс стати в майбутньому членом Євросоюзу.

У такому разі на якомусь етапі може постати питання, чи доцільно, аби Туреччина залишалася членом НАТО. Це питання звичайно не одного дня, але якщо в Туреччині буде діяти диктаторський режим, питання про членство в НАТО рано чи пізно буде підніматись.

Читайте також: КНДР наплевала на запреты Трампа

Крім того, по-перше, цей референдум показав, що половина турецького суспільства, а це - освічені верстви, це - молоде покоління, це - люди, які мають стійкі проєвропейські погляди, не змиряться з таким переведенням Туреччини у статус ісламістської держави.

Тобто які б не були репресивні дії з боку Ердогана, тепер коли стало зрозуміло, що Туреччина вже за півкроку до диктатури, скоріш за все будуть створюватися якісь осередки спротиву. І ті люди, які раніше вважали, що краще промовчати, тому що не так ще все погано, зрозуміють, що тепер дуже погано. Тому що ісламістська диктатура перекреслить майже сто років цивілізаційного поступу, набутого з часів Ататюрка.

Читайте також: Новый мировой порядок: найдется ли в нем место для Украины

Коли Туреччина показала, що вона стала вітриною мусульманського світу, такою, як і має бути свійська демократична держава, де дотримувались права людини та свобода слова. Тепер же всього цього не буде. Можна лише уявити, як себе мають відчувати турецькі інтелектуали і молодь, коли вони після референдуму опинились в абсолютно іншій державі.

Державі, яка у такому форматі не має жодного майбутнього.