З приводу суду ООН.

Зараз будуть виключно мої емоції, а не думки фахівця.

Черговий раз ми побачили, чим небезпечна толерастія головного мозку. Суд задовольнив виключно ті вимоги, що стосувалися сакральної расової дискримінації.

Й цілком очікувано вирішив, що Україна не надала достатніх доказів фінансування рашкою диниришних терористів.

От не дивує ні граму. Потриндіти в стані глибокої бентеги про порушення прав людини - це все, на що вистачає сучасних європейців. А тероризм - та ну, ви що, нам ще з москвою бабос робити.

От якби про геїв би питання було - от тоді б ООН ого-го яке суворе рішення винесло. А якісь там українці - та таких як бруду по світу. Он в Сирії й пожорсткіше зараз.

Так, впевнений, що це - не кінець, що фахові юристи пояснять, що не все ще втрачено, що це ще навіть не рішення, а проміжний етап, що міжнародна юриспруденція - справа довга й марудна. Й що важливо не опускати руки й протидіяти рашці всюди, де можна.

Однак вже можна зробити один простий як двері висновок. Власне, вже давно це зрозуміло.

В світі так само як і тисячу років тому, поважають силу. "Перемога за великими батальйонами" (с)

Ніхто не буде й не має захищати наші права та інтереси.

Ніхто не любить тих, хто просить та жаліється.

Ніхто не любить слабких.

Тільки українська армія захистить українські інтереси.

Все решта - тлін та болтологія.