У компанії людей, заради яких варто жити, ми п'ємо третій тост не за кохання і не за жінок. Ось уже три роки ми п'ємо третій тост за тих, хто не з нами. Хто не повернувся. За тих, завдяки кому, ми старіємо. За тих, хто ніколи не стане старшим від нас.

Той третій тост не приживається у шумних компаніях офісних та дружніх пиятик. Його не п'ють на весіллях і ювілейних бенкетах. Знаєте чому? Не тому, що не пам'ятають, а тому, що хочуть забути.

Хочуть забути свій власний липкий страх. Власну розгубленість. Власну байдужість.

Хочуть забути те, що можуть жити завдяки тим, хто повертався у цинкових трунах.

Згадайте їх сьогодні. Бодай сьогодні. Усіх. Старших і молодих, майже дітей. Тих, хто узяв до рук зброю. Тих, хто не боявся. Тих, кого не могли ідентифікувати, кого побратими збирали у чорні страшні пакети, хто живцем горів під "градом" і кого штматували осколки. Тих, кого не дочекались, тих, кого не долюбили.

Згадайте їх сьогодні. Вони не вип'ють чарку і не вкусять ароматної паски. Вони залишили нам дожити. Не достогнати, не доплакати, не доконати, не опустити руки. Вони ЗАЛИШИЛИ НАМ ЖИТТЯ.

Читайте також: Сестра загиблого Героя України повернула медаль брата через кричущий цинізм Порошенка

Пом'яніть.
Помоліться. Хто навіть не вміє.
Пам'ятайте.

І, коли чергова пробл*дь, скаже, що з Росією ми просто ПОСВАРИЛИСЬ і ми з кацапами БРАТИ - не забудьте і цю суку. Заради тих, хто не вернувся. Не забудьте. Нічого, нікому і ніколи не забудьте.

....Його звали Микита. Про нього відомо, що він був неймовірно порядним офіцером, щойно після військового вишу. Екзотичною зовнішністю він завдячує матері - кореянці. Це він в одному з тих мішків.