Все частіше ставлю собі запитання: "Навіщо ти витрачаєш залишок життя на нескінченну боротьбу з МОЗ? Якщо більшість твоїх співгромадян терпить дурість і жадібність вищих чиновників країни, чи варто тобі шукати в цьому міністерстві вогонь мудрості?" І я все частіше кажу собі: "Час зупинитися!"

На жаль, наступний день приносить нові причини не мовчати, пише у своєму блозі на "Новому часі" психіатр, громадський діяч Семен Глузман. Нестерпні, очевидні причини. Міністерка Супрун видала черговий наказ: всім лікарям України перейти на "світові" стандарти лікування пацієнтів. Що ж, прекрасна мрія, але за демагогію обіцянок і в цьому разі будуть розплачуватися українські пацієнти.

Почну з головного. Загальносвітових (краще – вселенських!) протоколів лікування не існує. Оскільки кожна країна має свої власні протоколи, тобто стандарти лікування. Інакше й бути не може. Збігаючись у стратегічних подробицях, національні протоколи відрізняються в деталях. Головне – дотримуватися принципу так званої доказової медицини.

Останніми роками Україна готувала і дотримувалася власних протоколів лікування. Згоден, не завжди вдалих – і вони вимагали корекції. Основна причина недосконалості – присутність у групах підготовки протоколів погано освічених фахівців. Так, погано освічених, але таких, що мають всілякі наукові регалії, а тому – впливових. У боротьбі з невіглаством і впертістю ці недосконалі протоколи вдавалося поліпшити, коригувати. Іноді ці конфлікти всередині груп тривали більше року. Так створювалися перші в історії української охорони здоров'я уніфіковані й обов'язкові для виконання стандарти лікування для всієї території України.

Читайте також: Немає жодних ілюзій щодо того, із ким довелося мати справу Супрун – думка

Чи потрібні нам ці стандарти? Дуже потрібні. Оскільки ми ще не повністю вийшли з радянських традицій "академічних шкіл". Пояснюю. Наприклад, провідний, вельмишановний професор у Ленінграді відстоював свій погляд на походження хвороби "шизофренія", що полягав у тому, що ця хвороба – вірусного походження. І майже всі його учні щиро чи під тиском обставин зобов'язані були дотримуватися поглядів шефа. Відповідно напрацьовувалися й антивірусні методи лікування.

У цей же час інший шеф, уже московський, починав впроваджувати в життя свою власну теорію шизофренії, розширивши її до так званої пасивної шизофренії. Привела ця новація до того, що "шизофреніками" в СРСР стали десятки тисяч цілком здорових людей. Такі "школи" існували й у гастроентерології, офтальмології тощо. Так і в наші, вже незалежні українські часи ми мали (і – маємо сьогодні!) шефів, які мислять екзотично, які ігнорують підстави і принципи доказової медицини. Один професор створював школу діагностики хвороб шлунка і кишечника за допомогою геологічної пошукової рамки, інший, не менш такий же професор, створив методику лікування психічних захворювань кольоровим склом в окулярах, третій, лише кандидат наук, використовував своїх психічно хворих пацієнтів сеансами кототерапії (по науковому – фелінотерапії).

Як бачите, уніфіковані, суворо виконувані протоколи лікування нам дуже потрібні. Але – не світові, що в житті не існують і швидше нагадують вимірювання загальнолікарняної температури.

Кращі з наявних національні протоколи в повному обсязі використовувати не зможемо. Тому що, обіцяючи українському пацієнту лікування найдосконалішими медикаментами, пропонованими, приміром, протоколами Великої Британії та Австралії, ми просто знущаємося над цим пацієнтом. Бо ні в держави, ні в самого пацієнта немає фінансової можливості придбати ці дійсно ефективні, рятівні ліки.

Читайте також: Що таке совок на прикладі безкоштовної медицини

Ну, а тепер уявіть собі: протокол лікування, офіційно запропонований керівництвом МОЗ, що обіцяє моєму пацієнтові найсучасніші методи лікування та реабілітації, я, лікар, застосувати не можу. Оскільки ні в мене, ні в пацієнта немає таких фінансових можливостей. Хто винен? Я, лікар. І тільки я. Оскільки мені запропонували діагностувати і лікувати пацієнта максимально якісно, не давши можливості зробити це. Знаю, що незабаром один із пацієнтів подасть на мене позовну заяву в суд і виграє її! Подальше зрозуміло: буду платити (продавши свою квартиру) або сидіти у в'язниці. Відповідна стаття в нашому Кримінальному кодексі є.

Є ще одна гірка деталь у вищезазначеному указі в. о. міністра пані Супрун. Деталь – відсутність пояснень, як звичайний лікар може скористатися мудрістю неіснуючих світових протоколів, не знаючи англійської мови? Та й із французькою, німецькою та іспанською у наших лікарів не краще.

Ну, як же тут мовчати? Як вийти з цієї постійної боротьби з лінню і некомпетентністю керівників МОЗ? Боюся, що узгоджений з Мін'юстом наказ підпише некомпетентний у цих медичних подробиці прем'єр-міністр.

Що тоді?